Як нині збирає віщий Олег
Щита прибивати на ворота,
Як раптом підбігає до нього людина
І ну шепелявити чогось.
"Ех, князь, - говорить ні з того ні з сього, -
Адже приймеш ти смерть від коня свого! "
Ну тільки зібрався йти він на ви -
Прю нерозумним хазарам,
Як раптом прибігли сиві волхви,
До того ж б'ючи перегаром.
І кажуть ні з того ні з сього,
Що прийме він смерть від коня свого.
"Так хто ж ви такі, звідки взялися. -
Дружина взялася за нагайки. -
Напився, старий, так іди похмелись,
І нема чого розповідати байки
І говорити ні з того ні з сього,
Що прийме він смерть від коня свого! "
Ну, загалом, вони не зносили голів -
Жартів не могіте з князями!
І довго дружина топтала волхвів
Своїми гнідим кіньми:
Бач, кажуть ні з того ні з сього,
Що прийме він смерть від коня свого!
А віщий Олег свою лінію гнув,
Та так, що ніхто і не пискнув.
Він тільки один раз волхвів згадав,
І то саркастично хмикнув:
Ну треба ж базікати ні з того ні з сього,
Що прийме він смерть від коня свого!
"А ось він, мій кінь, - на століття спочив,
Один тільки череп залишився. "
Олег спокійнісінько стопу поклав -
І тут же на місці помер:
Зла гадюка кусіла його -
І прийняв він смерть від коня свого.
Кожен волхвів покарати норовить,
А немає б - послухатися, правда?
Олег б послухав - ще один щит
Прибив би до брами Царгорода.
Волхви-то сказали з того і з цього,
Що прийме він смерть від коня свого!