Досить важко дати повне і однозначне визначення поня-тію життя, з огляду на величезну різноманітність її проявів. У більшості визначень поняття життя, які давалися мно-шими вченими і мислителями протягом століть, з огляду на-лись провідні якості, що відрізняють живе від неживого. Наприклад, Аристотель говорив, що життя - це «харчування, ріст і постаріння» організму;
А. Л. Лавуазьє визначав життя як «хімічну функ-цію»; Г. Р. Тревіранус вважав, що життя є «стійке едінообра-зие процесів при розходженні зовнішніх впливів». Зрозуміло, що такі визначення не могли задовольнити вчених, так як не відображали (і не могли відображати) всіх властивостей живої матерії. Крім того, спостереження-ня свідчать, що властивості живого не виключи-тельно і унікальні, як це здавалося раніше, вони окремо виявляються і серед неживих об'єктів. А. І. Опарін визна-вав життя як «особливу, дуже складну форму руху матерії». Це визначення відображає якісну своєрідність життя, яке не можна звести до простих хімічних або фізичних законо-мірності. Однак і в цьому випадку визначення носить загальний ха-рактер і не розкриває конкретного своєрідності цього руху.
Ф. Енгельс в «Діалектика природи» писав: «Життя є спосіб існування білкових тіл, істотним моментом якого є обмін речовиною і енергією з навколишнім середовищем».
Для практичного застосування корисні ті визначення, в яких закладені основні властивості, в обов'язковому порядку властиві всім живим формам. Ось одне з них: життя - це макромолекулярная відкрита система, якій властиві ієрархічна організація, здатність до самовоспроізведе-нию, самозбереження і саморегуляції, обмін речовин, тонко ре-гуліруемий потік енергії. Згідно з цим визначенням життя являє собою ядро впорядкованості, поширеною-няющих в менш впорядкованої Всесвіту.
Життя існує у формі відкритих систем. Це означає, що будь-яка жива форма не замкнута тільки на собі, але постійно обме-ється з навколишнім середовищем речовиною, енергією та інформацією.