Кодекс Наполеона ще в XIX в. називався одним із найвдаліших національних кодифікацій; можна погодитися з тим, що у впливі на історію права з ним може змагатися тільки кодифікація Юстиніана <1>. Уже в XX в. стало популярним порівняння значення Кодексу Наполеона і Конституції США як найвідоміших національних правових документів. Особливе значення Французького цивільного кодексу (ФГК) усвідомлювалася ні на початку XX ст. коли відзначався його перший віковий ювілей.
--------------------------------
<1> Див. Раевич С.І. Цивільне право буржуазно-капіталістичного світу в його історичному розвитку. 1789 - 1926: Учеб. допомога. М .; Л. 1929. С. 102, 165.
На початку XIX ст. ті підходи і рішення, які пропонувало третій стан, в найбільшій мірі відповідали вимогам часу. Уже в надрах феодалізму викристалізовувалися нові уявлення про право власності, володінні та розпорядженні майном, вільному підприємництві, безперешкодному виробництві товарів і послуг. Було потрібно звести ці правила воєдино і охопити загальними принципами таким чином, щоб Кодекс в його цілому вигляді постав як узгоджений і внутрішньо несуперечливий документ - те, до чого, власне, і зводиться кодифікація <9>. Подальша вікова історія Кодексу Наполеона також була прикладом постійного пошуку відповідності цивільного права вимогам життя.
--------------------------------
<9> Див. Боботов С.В. Указ. соч. С. 146.
Про межі і межах правового регулювання суспільних відносин. Укладачі ФГК виходили з того, що законодавець має право оформляти своїми рішеннями лише такі суспільні потреби, які назріли і вирішені самим ходом історичного розвитку суспільства. "Зайва регламентація шкідлива, - говорив Наполеон, - оскільки вона применшує значення звичаїв". Втручання законодавця, подібно втручанню хірурга в живий організм, необхідно лише у виняткових випадках <16>. Таким чином, мова йшла про необхідність принципового регулювання цивільно-правових відносин на законодавчому рівні, зайвої регламентації вважали за краще визнання того факту, що конкретизація права повинна відбуватися на рівні судової практики.
--------------------------------
<16> Див. Боботов С.В. Указ. соч. С. 145.
За словами Порталіса, одного з укладачів Кодексу, ". Для законодавців існує своя наука, точно так же, як є наука для суддів, і перша не походить на другу. Наука законодавців полягає в тому, щоб знаходити серед підлягає регулюванню матеріалу принципи, найбільш сприятливі інтересам загального блага; наука суддів полягає в тому, щоб здійснювати ці принципи в життя, розгалужувати їх і розширювати шляхом мудрого і раціонального застосування до окремих випадків " <17>. Таким чином, сфера законодавчого регулювання принципово відмежовувати загальними положеннями, майже нескінченні деталізації нормативних приписів надавалися доктринального, а також професійного юридичній тлумачення, що здійснюється в судовій практиці. "Обов'язок закону полягає в тому, щоб визначити широким кругозором загальні підстави права і встановити плідні за своїми висновками принципи, не вдаючись до детального розгляду питань, які можуть виникнути з приводу кожного випадку. Було б помилково думати, щоб міг існувати такий звід законів, який б надалі передбачив всі можливі життєві випадки і який в той же час і був би зрозумілий для кожного самого скромного громадянина " <18>.
--------------------------------
<17> Жені Ф. Указ. соч. С. 154.
<18> Жені Ф. Указ. соч. С. 153 - 154.
Якщо ви не знайшли на цій сторінці потрібної вам інформації, спробуйте скористатися пошуком по сайту: