план
Вступ
1 Суть операції
2 Правила викупу
3 Розмір викупних платежів
4 Роль операції в постачанні поміщиків капіталом
5 Обов'язковий викуп
6 Викуп землі питомими і державними селянами
7 Хід операції
8 В інших країнах
Список літератури
Викупна операція - державна кредитна операція, проведена урядом Російської імперії в зв'язку зі знищенням кріпосного права (Селянська реформа 1861 року). Операція була проведена з метою сприяти переходу надільної землі у власність селян. До викупу селяни, залишаючись особисто вільними, продовжували розплачуватися за користування поміщицької землею через панщину і оброк (так звані «Тимчасовозобов'язаних селяни»).
1. Суть операції
Викупна операція здійснювалася відповідно до «Положення про викуп»: «уряд позичає під придбані селянами землі певну суму, з розстрочкою сплати її на тривалий термін» (ст. 4-а). Для отримання коштів на позички уряд випустив особливі процентні папери, як це буває при звичайному довгостроковий кредит. Розстрочка була встановлена в 49 1/2 років з щорічною виплатою селянами уряду 6% від суми заборгованості.
Уряд приймав на себе сплату відсотків і капіталу за виданими поміщикам процентним паперів, а селяни робилися з временнообязанних селянами-власниками і ставали в безпосередній стосунок до уряду зі сплати відсотків і погашення за виданими викупних позик.
2. Правила викупу
Селяни могли викупити садибу незалежно від згоди на те поміщика; але при викупі однієї садиби викупну суму, обчислену на підставі 13 - 19 статей Положення про викуп, повинні були внести самі селяни сповна. Викупна позика мала місце лише при придбанні селянами садибної осілості разом з польовими землями і угіддями. З укладенням викупної угоди обов'язкові поземельні відносини селян до поміщиків припинялися.
З 6% щорічної виплати 1/2% призначалося урядом для покриття витрат по організації і ведення викупної операції, а решта 5 1/2% - на сплату відсотків за виданими поміщикам процентним паперів та на погашення викупної боргу.
3. Розмір викупних платежів
Викупні платежі стали для селян найважчою формою прямих податків; їх розмір залежав від перш існував оброку. Однак, викупні платежі, як можна бачити за способом їх обчислення, були менше оброчних. Ефективно розвиток викупної операції було рівносильно заміні безстрокових, височить через кожні 20 років оброчних платежів за землю, що знаходиться тільки в постійному користуванні, відносно помірними терміновими платежами за ту ж землю, що переходила у власність селян.
У нечорноземних промислових губерніях мала місце невідповідність викупних платежів за землю, визначених на основі оброку (який селяни сплачували, займаючись відхожих промислом) з порівняно низькою цінністю і прибутковістю землі. У цих губерніях вимога поміщиками викупу представляло для них прямий економічний розрахунок, так як поміщик, незважаючи на зв'язаний з цим відмова від додаткових внесків і втрату на курсі в процентних паперах (якщо він бажав реалізувати в грошах викупну позику), по суті як би продавав селянам землю за ціну, далеко перевищувала дійсну її вартість. На 1877 рік кількість угод на вимогу поміщиків майже вдвічі перевищувало число угод за обопільною згодою, що безсумнівно доводить, що оброчні платежі і заснована на них викупна вартість наділів були, в загальному, набагато вище дійсної цінності і прибутковості землі і що викупна операція була дуже вигідною для поміщиків. За відносним відсотку викупних угод, укладених на вимогу поміщиків, на першому місці стояли всі промислові губернії, де більше половини викупних угод були здійснені на вимогу поміщиків.
За оцінками Великої радянської енциклопедії, оцінка землі по викупу була значно вище її ціни: в чорноземних губерніях - 342 млн рублів і 284 млн рублів; в нечорноземних - 342 млн рублів і 180 млн рублів.
4. Роль операції в постачанні поміщиків капіталом
Положення допускало переклад поміщицького боргу колишнім кредитним звичаями на надільні землі селян, які перебували на оброк, причому з рештою землі знімалося заборона; але цей спосіб був все-таки менш зручний з точки зору отримання під заставу маєтку можливо більшої позики, тому що переведення боргу допускався лише в розмірі 70% викупної позики.
5. Обов'язковий викуп
На Кавказі і в Закавказзі обов'язковий викуп був введений тільки в 1912-1913 роках.
6. Викуп землі питомими і державними селянами
Найбільше число викупних угод було укладено на початку після звільнення. До 1864 року з усього числа колишніх кріпаків приступило до викупу 16,7%.
· Додаткове, або спеціальне зниження, для тих селищ колишніх поміщицьких селян, господарство яких внаслідок несприятливих обставин занепало.
Сукупна, загальне та спеціальне зниження викупних платежів по 49 губерніях визначилося в 10 965 474 рублів, що склало 27% річного окладу цих платежів до зниження; але по окремих губерніях, а тим більше по повітах і селах, цей відсоток коливається в досить широких межах, від 16% (Херсонська губернія) до 92% (Олонецкая губернія). У 25 повітах викупні платежі були знижені наполовину і більше проти колишнього окладу, а в 57 зниження склало не більше 16%. Із загальної суми зниження викупних платежів 58% (6 382 204 рубля) пішло на загальне зниження, а 42% (4 583 270 рублів) на зниження спеціальне.
З 1861 року по 1906 рік з колишніх поміщицьких селян було отримано понад 1,6 млрд рублів; дохід уряду склав близько 700 млн рублів.
8. У інших країнах
Викупної операцією в російській літературі називався викуп земельних прав у поміщиків в різних країнах, в тому числі:
· Викуп прав копигольдерами в Англії в середині XIX століття [1]. Викуп проводився без фінансової допомоги держави, але на основі прийнятих законів (з 1851 року викуп був примусовим).
· Викуп землі селянами в південно-німецьких державах в XIX столітті на підставі державних постанов (нім. Ablösungs Gezetze, Ablösungs Ordnung) з фінансовою допомогою держав [2].
1. А. І. Васильчиков. Про самоврядування. Тип. Г. Мюллера, СПб, 1869. С. 330.
2. А. І. Васильчиков. Землевладeніе і землеробство в Росії та інших європейських державах. Т. 1, СПб, 1876. С. 231.