Полярна ніч в стилі бугі
Виходить в прокат фільм «Роби ноги» - божевільна історія про співаючих і танцюючих пінгвінів і привидів людства.
При бажанні на це можна подивитися так: Антарктика захоплена соул і rb.
Кожен живе тут імператорський пінгвін співає пісню, пісня перетворюється в любов, любов перетворюється в яйце. Так що у малюка Мамбла, який співати не вміє, видаючи замість звуків музики жахливий крик ентузіаста, шансів на щасливе життя немає. Його видатне вміння бити чечітку нікого не дивує.
Бідолаха стає ізгоєм, але знаходить собі заняття - дізнатися, куди поділася риба, від чого пінгвіни зі своїми піснями виявилися на межі вимирання. Моторошне подорож танцюриста приведе його до жахливих істот з голими мордами, які і крадуть рибу, - до людей. Діалог вдасться налагодити - не відразу і з працею, але степ знаходить дорогу навіть до серця і розуму Чужих.
Велика спокуса списати все дивацтва цієї картини на чисто американську спрямованість продукту, на те, що на відміну від багатьох інших анімаційних фільмів «Роби ноги» створений все-таки для дітей. І те й інше, в загальному, правда. Цей пінгвінсплотейшн побудований на всіляких расових жартах, які мешканцеві Нового Світу цілком виразні: афро- і латиноамериканці, все таке.
Те, що батьків Мамбла звуть Мемфіс і Норма Джин, теж, за великим рахунком, жарт внутрішнього користування.
Те, що фільм з якимось єзуїтським ретельністю копіює все штампи молодіжної мелодрами про талановитого добросердого аутсайдера, виглядає підозріло: Міллер той ще фрукт, і все це, ймовірно, пародія. Яка, втім, не читається, так що діалоги в дусі «будь собою» і «ти повинен бути як всі» доведеться приймати всерйоз.
І все це було б цілком очевидно, зрозуміло і сумно, якби не радикальне, чистокровні безумство цієї картини. Співаючі пінгвіни, степ на льоду і полярна дискотека - це ще квіточки. Зрештою, «Роби ноги» - це майже мюзикл, а мюзикли ніколи не відрізнялися вменяемостью. Набагато дивовижніше те, як нестерпна банальність діалогів і характерів перетинається з візуальної історією.
Все це якась полярна ніч в стилі бугі, осатаніла кокаїновий хеппінесс сімдесятих з полярним сяйвом замість дзеркального кулі.
Якщо додати до цього вкрай натуралистичное напад морського леопарда - кровожерного створення з цілком переконливими іклами, атаку двох ластівок не гірше ніж в «Смерті серед айсбергів» і винних у крадіжці риби людей, чимось схожих на привидів з японських фільмів жахів, то поєднання нестерпним нудьги і захоплення стає абсолютно вибухонебезпечним.
Це побічно підтверджується озвученням на піратському диску «Роби ноги». Цілком респектабельний дубляж в кілька голосів, короткий переказ пісень, що не заважає слухати оригінал, - злочинці зробили все, щоб батьки спокійно і з задоволенням подивилися картину зі своїми чадами. Але в якийсь момент, ближче до кінця, очманіння від всього, що відбувається, очевидно, переповнило чашу перекладацького терпіння. Старанно переводячи гнівну філіппіку пінгвіна, звернену до косатки, чоловік за кадром переводить дух, а потім вистрілює: «А тепер пішли геть, риби, е!» У кінотеатрі цього не почуєш, а шкода. Виглядає адекватно.