Виховання толерантності ОСОБИСТОСТІ ЯК УМОВА міжетнічних СТАБІЛЬНОСТІ
Могунова Т.С. Сбитнева А.Н.
(СКГУ ім. М.Козибаева)
Останнім часом в Республіці Казахстан простежується перехід в інформаційне суспільство, в умовах якого виникає необхідність оволодіння принципово новими технологіями комунікативної діяльності. У зв'язку зі змінами, що відбуваються в сучасному світі, інтенсивним розвитком контактів між країнами і народами, становленням у всьому світі відкритого суспільства, на перший план висуваються проблеми міжкультурного взаємодії і толерантності. В даний час активно розвивається міжнародна співпраця, відбувається поступове взаємопроникнення культур через обмін інформацією в різних сферах людської діяльності. Людські спільноти, що належать різним націям, країнах і континентах, перестають бути ізольованими. Нас об'єднує не тільки одна планета Земля, а й спільні інтереси виживання на цій планеті, розвиток цивілізації, розвиток культур. Все це вимагає взаємодії, взаєморозуміння і співпраці. Для цього потрібно елементарне розуміння один одного, необхідно знання мов, культур інших народів. Зокрема, це відбувається при русі лексичних одиниць з однієї мови в інший, в результаті чого збагачується лексика кожної мови окремо [1, с. 62]. Проблема формування толерантних властивостей і особливостей поведінки учнів може бути використана за умови її включення на всіх етапах організації навчальної діяльності. Толерантність є важливою стороною життєвої позиції зрілої особистості, яка має свої цінності і інтереси. При цьому передбачається здатність їх захищати, зберігаючи повагу до позицій і цінностей інших людей.
Виховання толерантної особистості в даний час - одна з найважливіших суспільних проблем. Труднощі взаєморозуміння, які закономірно виникають у людей через расових, національних, вікових, статевих та інших відмінностей в ситуації їх постійного інтенсивного взаємодії, ведуть до зростання психологічної напруженості, культурної нетерпимості, міжетнічної агресії, релігійного екстремізму. Подолати ці кризові явища тільки шляхом політичних і економічних рішень неможливо. Коріння проблеми лежать в глибині психіки людини. Необхідно формувати толерантність, навчити людей ефективно і мирно взаємодіяти при вирішенні тих складних питань, які ставить перед ними сучасне життя [3, с. 12]. Формування міжетнічної толерантності в умовах багатонаціонального держави - не даність, а тривалий і складний процес, що починається в ранньому дитинстві і протікає протягом всього життя людини. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими і релігійними групами ». Від того, які установки на процес спілкування особистості зі світом, оточуючими людьми будуть закладені в свідомості молодих, залежить наше майбутнє. Ось чому в даний час однієї з найважливіших проблем виховання є формування особистості людини як носія гуманістичних, толерантних ідей в системі міжетнічних відносин.
Для президента Республіки Казахстан Н.А. Назарбаєва виховання толерантного суспільства є пріоритетним завданням. За його словами, домогтися міжетнічного і міжконфесійного порозуміння можна тільки виховавши молодь на толерантності і терпимості. У Казахстані створена своя модель толерантного суспільства. І ось що говорять про неї іноземні громадяни. «Казахстан заявляє про свою прихильність загальнолюдським принципам гуманізму, толерантності та мирного співіснування різних цивілізацій на святий казахській землі», - Йона Мецгер, головний ашкеназький рабин Ізраїлю [9, с. 67]. Н.А. Назарбаєв каже про те, що виховувати толерантну молодь потрібно зі шкільної лави, а в свою чергу Бесонов А.Б. зазначає, що формування толерантності має стати завданням школи як інституту виховання. Причому починатися ця виховна робота повинна з перших класів. Багато дітей саме в школі вперше стають членами щодо стабільного колективу однолітків [4, с. 96]. Хотілося б відзначити, що в даний час в сфері освіти виникають гострі проблеми з виховання толерантної особистості. Зараз полікультурне освітній простір не в змозі забезпечити формування толерантного свідомості молодих людей. Сучасна дійсність наповнена різними фактами нетерпимості, агресії і етнічними конфліктами. Деякі факти освоюваної культури молоді люди не сприймають правильно і позитивно. Причини можуть бути незрілість свідомості самого педагога і потурання стиль керівництва шкільним колективом, коли вони залишаються один на один зі своїми питаннями [7, с. 89].
Розглядаючи толерантність як установку, необхідно зрозуміти основні психологічні складові толерантності [8, с. 8-10]. Емпатія (від грец. Etmpatheia - співпереживання) - розуміння емоційного стану, проникнення, вчувствование в переживання іншої людини, тобто розуміння людини на рівні почуттів, прагнення емоційно відгукнутися на його проблеми. Комунікативна толерантність - це характеристика ставлення особистості до людей, що показує ступінь переносимості нею неприємних або неприйнятних, на її думку, психічних станів, якостей і вчинків партнерів по взаємодії. Емпатія і комунікативна толерантність є відмінними ознаками толерантну людину. Образ толерантної особистості поєднує найважливіші характеристики, що відображають психолого-етичні лінії людських відносин:
- гуманність, яка передбачає увагу до самобутнього внутрішнього світу людини, людяність міжособистісних відносин;
- рефлексивність - глибоке знання особистісних особливостей, достоїнств і недоліків, встановлення їх відповідності толерантному світосприйняттям;
- гнучкість - вміння в залежності від складу учасників подій і виникли обставин прийняти рішення, вибудовування системи відносин на основі володіння повноцінної інформацією;
- впевненість в собі - адекватна оцінка власних сил і здібностей, віра в можливість подолати перешкоди;
- самовладання - володіння собою, управління емоціями, вчинками;
- варіативність - багатовимірний підхід до оцінки навколишнього життя і прийняття адекватних обставинам, що склалися рішень;
- перцепція - вміння помічати і виділяти різні властивості людей, проникати в їх внутрішній світ;
- почуття гумору - іронічне ставлення до безглуздим обставинам, непродуманих дій, вміння посміятися і над собою [4, с. 99].
Толерантність в сфері міжнаціонального спілкування - це визнання цінності «іншого», відмінного від свого, цінності різниці, право на плюралізм поглядів. Умовою затвердження цього принципу в реальному житті стає міжкультурне і міжетнічна взаємодія. Етнічна толерантність - акт морального самовизначення етносів до навколишнього середовища і до самих себе, до своєї етнічної ідентичності.
Існують певні критерії толерантності, саме розвиваючи їх, можна навчити дитину бути толерантним терпимим до оточуючих. Солдатова Г. У. виділяє наступні, найбільш важливі критерії толерантності:
- взаємоповага членів групи або суспільства, доброзичливість і терпиме ставлення до різних груп (інвалідам, біженцям і ін.);
- рівні можливості для участі в політичному житті всіх членів суспільства;
- збереження і розвиток культурної самобутності і мов національних меншин;
- охоплення подіями громадського характеру, святами якомога більшої кількості людей, якщо це не суперечить їх культурних традицій і релігійних вірувань;
- можливість слідувати своїм традиціям для всіх культур, представлених в даному суспільстві;
- свобода віросповідання за умови, що це не ущемляє права і можливості інших членів суспільства;
- співробітництво і солідарність у вирішення спільних проблем;
- позитивна лексика в найбільш уразливих сферах міжетнічних, міжрасових відносин, у відносинах між статями [4, с. 34].
Всі ці якості в дитині повинні виховувати не тільки батьки, сім'я, а й вчителі. Саме вчителі повинні формувати толерантні відносини дітей до оточуючих. Сенс діяльності вчителя у формуванні толерантних відносин - сприяти підвищенню комунікативної компетентності учнів, тобто готовності і вмінню вступати в діалог, разом з іншими шукати істину і повідомляти про результати своїх пошуків у формі, зрозумілою кожному, хто в цій істині потребує. Толерантність являє собою нову основу педагогічного спілкування вчителя і учня, сутність якого зводиться до таких принципів навчання, які створюють оптимальні умови для формування в учнів культури гідності, самовираження особистості, виключають фактор страху неправильної відповіді [5, с. 82].
Виховання толерантності не повинно закінчуватися в школі, цей процес повинен тривати і в вузі. Виховання толерантності серед студентської молоді починають безпосередньо на першому курсі і це можна продовжувати під час всього періоду їх навчання у вузі. Застосовувати даний вид виховання можна за допомогою залучення студентів до всіляких заходів з даного питання. Під час навчальних занять і позааудиторних заходів зі студентською молоддю слід роз'яснювати різноманіття толерантності, допомагати їм розбиратися в цьому важливому питанні можна за допомогою анкетування, соціологічних опитувань, рольових ігор, дискусій. Вони повинні знати, щоб бути толерантним, необхідно володіти такими правилами поведінки як: ставитися до оточуючих з повагою; вміти бачити цінність і самобутність культури кожної нації; ніколи не думати, що твоя думка важливіше думки іншої людини; не судити про цінності інших, відштовхуючись від своїх власних; не нав'язувати свою думку іншим; ніколи не думати, що ваша релігія в чомусь перевершує іншу; пам'ятати, що кожен має право вибирати свій імідж, стиль, звички і уподобання [6, с. 53].
Існує безліч програм, які може використовувати в своїй діяльності педагог для виховання толерантної особистості. Одна з таких програм включає в себе наступні напрямки роботи з розвитку толерантності:
- знайомство дітей з принципом поваги людської гідності всіх без винятку людей;
- розуміння того, що кожна людина - унікальна особистість, повагу відмінностей між людьми;
- розуміння принципу взаємодоповнюваності як основної риси відмінностей. Учні повинні розуміти, що їх відмінності можуть виступати як доповнюють один одного елементи, як подарунок кожного з них групі в цілому;
- розуміння принципу взаємозалежності як основи спільних дій. Учнів слід привчати до спільного вирішення проблем і розподілу праці при виконанні завдань, щоб наочно показати, як виграє кожен при вирішенні проблем через співробітництв;
- прилучення до культури миру. Учні, на практиці пізнають, що таке повага і терпимість по відношенню до інших, отримують основи, необхідні для творення світу і розвитку спільноти. Діяльність, яка здійснюється ними для служіння спільноті сім'ї, класу, школи, зміцнюють їх знання і роблять можливим створення суспільства взаємної згоди, де живуть в радості і гармонії [8, с. 284].