Джейн Тара Чіккетті практикує і викладає гомеопатію вже більше 25 років.
ВИХІД ІЗ ЄДНОСТІ
Перебуваючи в лоні Матері-природи, людство занурювалось в світ сновидінь, символів і міфів. Для того щоб подорослішати, людству необхідно було вийти з цього стану і розвинути в собі здібності до раціонального мислення. Саме за рахунок раціонального мислення че¬ловеку вдалося проаналізувати явища навколишньої дійсності, відокремивши одне явище від іншого. Ця стадія розвитку, безумовно, була необхідна, проте наслідком її стало відсторонення розуму від емоціо-нальної і духовної сфер, а також розпад єдності в цілому.
Наші далекі предки сприймали навколишній світ як прояви дій богів і богинь. Природа була їх благодійниця, але в той же час вселяла страх. Урагани, грози, сонячні затемнення і навіть рух зірок на небосхилі сприймалися ними як магічні явища, які вимагали поклоніння через їх величезної потужності. Люди розуміли, що в усьому залежать від прихильності природи, від погоди і наявності харчових ресурсів. Для пояснення явищ навколишнього світу створювалися міфи, і ритуали відбувалися для заспокоєння сил природи. Тісна, нераз¬ривная зв'язок з природою і постійне прагнення пристосуватися до неї були основою життя і чоловіків, і жінок. Вони усвідомлювали, що пов'язані з усіма природними явищами, і складають з навколишнім світом єдине ціле. Лікарів того часу - чоловіків, але часто і жінок - поважали за можливість спілкування зі світом богів і шанували як джерело знань природних засобів лікування. Подібні взаємини людини і природи зберігалися протягом тисячоліть.
І результаті взаємодії світу міфологічних уявлень з першими проявами раціонального мислення, з'явилася багата культура Стародавньої Греції. Продовжуючи приблизно з 490 р. До н.е. е. до 27 н.е. класичний грецький період був часом дивного балансу між логічною і міфологічної сферами. Саме в цей час нача¬лісь бурхливий розвиток філософії, мистецтва і науки, в тому числі медіці¬ни. Саме тоді були закладені основи медичної науки західного світу, або медицини Гіппократа, яка представляла собою поєднання наукового підходу до лікування з гігієною, уявою і духовністю. Го¬род Асклепион, де була лікарня і медична школа, пишався своїм храмом, в якому пацієнти засипали, чекаючи снів, навіяних богом медицини Ескулапом. Крім цього храму до складу лікарні входили відділення хірургічного та терапевтичного лікування, причому терапевтичних пацієнтів лікували переважно цілющими травами. Унікальність цієї ситуації полягала в тому, що давньогрецькі лікарі успеш¬но з'єднували емпіричні і раціональні принципи лікування.
Через кілька століть після золотого століття Греції єдність раціо¬нальних і інтуїтивних знань зруйнувалося.
У той час медицина ставала все більш підпорядкованої державі; і хоча постійно збільшувалася кількість лікарень і медичних навчальних за¬веденій, але в тій же пропорції збільшувалася кількість правил і директив, які повинні були дотримуватися при лікуванні. А лікарі, які застосовували для лікування природні ліки, стали зазнавати утисків. І якщо раніше серед лікарів було безліч жінок, то тепер медицина стала суто чоловічим заняттям. Поступово лікарі і засновані ними установи привласнили собі право "керувати" внутрішньої здатністю до лікування, самою природою закладеної в кожній людині.
РАЦІОНАЛЬНА І ЕМПІРИЧНА МЕДИЦИНА
У міру сприйняття людством раціонального світогляду, ізо¬лірованного від психоемоційної сфери, посилювалися розбіжності і медичної професії, пов'язані з розходженням двох точок зору на здоров'я і хвороба. Лікарі-емпірики зосередили увагу в основному на спостереженні патологічних феноменів і покладалися на практичний досвід. На відміну від емпіриків лікарі-раціоналісти надавали особливого зна¬ченіе структуризації знань про функціонування фізичної і псіхі¬ческой сфер. Ці два філософські напрями в медицині існують до сьогоднішнього дня; слід зазначити, що в рамках офіційної ме¬діціни переважає раціоналізм.
За своєю суттю емпіричний підхід є холистическим, відповідно до якого лікування виникає з вродженої здатності всіх живих істот до зцілення фізичному, психічному і духовному. Основою холістичної медицини є концепція життєвої сили (vital force, physis), яка пронизує всі живі організми і породжує як симптоми хвороби, так і лікування. Концепція життєвої сили пред¬ставляет собою найважливішу частину філософського напряму, що іменується «віталізм». До медичних систем віталістичних характеру відноситься гомеопатія, акупунктура, мануальна терапія і багато направле¬нія східної медицини. Емпіризм намагається сприйняти моделі знань, викладені в структурі самої природи, тому концепції емпіризму знаходяться в динамічному розвитку, яке визначається зміною обсягу отриманої інформації. Таким чином, ідеї емпіризму стає, образно кажучи, двигуном для проведення наукових досліджень і творчого пошуку вирішення проблем в області медицини і соціаль¬ной життя.
Раціоналісти ж, твердо стоять на позиціях матеріалізму, є противниками концепції життєвої сили. Тому не дивно, що в міру розвитку раціонального мислення людство все більше втрачало зв'язок зі сферою духовності. Ідеї раціоналізму посте¬пенно зайняли чільне місце в області медицини, а емпіризм з його концепцією життєвої сили був практично забутий.
Раціональна медицина надає величезного значення класифікації зна¬ній про хворобливих процесах, розглядаючи організм у вигляді складної ма¬шіни, проте все, що стосується індивідуальності, вважається второстепен¬ним. Для лікаря-раціоналіста найбільш важливі симптоми, які найчастіше спостерігаються при певної хвороби, а індивідуальні осо¬бенності хвороби вважаються не більше ніж прикрими перешкодами або аномаліями, які заважають встановити правильний діагноз. Основні дані про хвороби раціональна медицина отримує за допомогою аутопсії, іссле¬дованіі тканин і рідин, а також при вивченні хімічних процесів хворого організму. Отримана інформація екстраполюється на заболе¬ваніе в цілому, а прогноз формується на основі статистичних даних.
При раціоналістичному лікуванні крім хірургічних методів прі¬меняются препарати, що відносяться до порівняно невеликої кількості лікарських груп, - найчастіше антибіотики, стероїди і т. П. Причому через розвиток резистентності мікроорганізмів їх ефективність посте¬пенно знижується. Таким чином, лікування, в значній мірі залежить від дослідницької діяльності фармацевтичних компаній, які постійно зайняті розробкою нових і все більш потужних ліків.
Безсумнівно, раціоналістична медицина досягла величезних успіхів у розробці сучасних діагностичних методів, розвитку і внедре¬ніі в практику нових методів хірургічного лікування при різних захворюваннях і невідкладних станах, створення лікарських препа¬ратов і новітніх медичних технологій. Завдяки цим методам уда¬ется зберегти життя тим постраждалим, які раніше вмирали, а також продовжити життя пацієнтів за рахунок складних методів трансплантаціон¬ной хірургії.
Однак, незважаючи на величезні й очевидні досягнення, раціоналі¬стіческой медицині не вдалося дістатися до суті проблеми. Як і раніше лікарі цього напрямку не можуть виліковувати хронічні бо-лезни; вони лікують симптоми хвороби, однак рецидиви виникають знову і знову, причому у все більш підступною і глибокої формі. В рамках раціо¬нальной медицини неможливо визначити напрямок розвитку хвороби на тлі лікування і відзначити особливості процесу лікування. Історично склалося, що негативні якості цього напрямку посилюються ще і тим, що раціональна медицина застосовує всі можливі методи для підтримки своєї монополії. Крім цього відбувається систематичне очорнення принципів медицини емпіричної, при цьому навмисно обмежується доступ громадськості до інформації про нові чи інших методах лікування.
Між двома цими системами зберігаються непримиренні протіворе¬чія. Однак за минуле сторіччя раціоналістичні принципи лече¬нія застосовувалися набагато ширше, ніж емпіричні, незважаючи на видающі¬еся результати, яких в деяких випадках досягали лікарі-емпірики. Па підставі цього можна зробити висновок, що емпірична медицина на відміну від раціоналістичної не здатна пригнічувати собою інші на¬правленія лікування.
У своїй чотиритомній історії західної медицини «Divided Legacy» Харріс Култер (Harris Coulter) вказує ті причини, що не позволі¬лі медицині емпіричної досягти такого ж економічного і політіче¬ского успіху, як медицині раціональної:
Як ми вже говорили, емпіризм є частиною віталістичних напрямки, основний принцип якого - концепція життєвої сили (або phisis), джерела життя на землі. Життєва сила являє собою енергію, пронизливий всі живі організми; передбачається, що воз¬нікновеніе всіх симптомів і власне процес лікування знаходяться під її безпосереднім впливом. Таким чином, емпірики розглядають людей як об'єкти, які повинні підкорятися законам природи і дотримуватися їх. Отже, основою емпіричного напряму в медицині є століттями перевірені принципи, які беруть свій початок з прямого спостереження за розвитком хвороб і їх лікуванням.
Симптоми хвороби з точки зору емпіричної медицини представ¬ляют собою прояви життєвої сили або прагнення життєвої сили вилікувати організм (якщо лікування взагалі можливо). Кожна хвороба розглядається як індивідуальний випадок, сутність якого можна зрозуміти тільки при безпосередньому спостереженні за хворою людиною, отже, лікування кожного випадку хвороби також має бути індивідуальним. Природним наслідком цього положення є формування великої гомеопатичної Materia Medica - іншими словами, формування величезної бази інформації про речовини, які застосовуються в якості лікарських засобів.
В рамках емпіричної медицини всьому індивідуальному надається особливо важливе значення. Саме тому лікар-емпірик звертає пильну увагу на особливі симптоми, якими характеризується, індивідуальна реакція на хворобу, а не на загальні симптоми хвороби. При призначенні лікування враховується і психоемоційний стан пацієнта, і модальності, і загальні симптоми, і характер, і сновидіння. Успіх лікування визначається не тільки зникненням симптомів; важливе значення має активізація життєвої енергії і поліпшення загального рівня здоров'я.
В цілому емпірична медицина шанобливо ставиться до законів природи і готова використовувати ті величезні можливості, які надаються їй в рамках емпіричного методу. Навчання емпіричної медицині - це навчання розумінню законів природи щодо здоров'я і розвитку хвороби, а також вивчення патогенезу безлічі ліків.
Переваги емпіричного методу лікування не тільки в полегшенні хвороби, але і в здатності поліпшити загальний рівень здоров'я пацієнтів. Індивідуалізація лікування позбавляє від проблеми застосування бесполез¬них ліків. Оскільки при емпіричному лікуванні відбувається стімуля¬ціі власного виліковує потенціалу організму, не виникає необхідності застосування токсичних препаратів; крім цього можливо досягти вилікування навіть тих пацієнтів, у яких відзначається резистентність до препаратів.
Емпіричне лікування особливо корисно в тих випадках, коли діагноз хворобливого стану неясний або хвороба є результатом психоемоційних потрясінь, як, наприклад, посттравматичні наруше¬ніі стрессогенного характеру.
Недоліки емпіричного лікування зазвичай виявляються в тих сітуаці¬ях, коли лікування призначається на основі симптомів, механістичних за своєю природою. Порушення, що вимагають хірургічного лікування, зазвичай досить успішно виліковуються методами раціональної медицини, де застосовується більш механістичний підхід. Проте найчастіше за¬трудненія відчувають лікарі-емпірики, а не їх пацієнти. Оволодіти емпі¬річескімі методами лікування і вивчити патогенез величезної кількості унікальних гомеопатичних засобів можна тільки в результаті тривалого навчання. Надзвичайно важливим фактором є також тривале спілкування з пацієнтом і спостереження всіх симптомів його хвороби. Саме тому для лікаря-Емпірика величезне значення набуває постійне вдосконалення знань і безперервна практична діяльність.