Великі Мінеї Четии - звід давньоруських оригінальних і перекладних пам'яток, головним чином житійних і риторичних, церковно-учительного і історичного характеру, що складається з 12 книг-Міней. А. С. Орлов відносить ВМЧ до числа книг «енциклопедичного виду» епохи російського середньовіччя (Книга російського середньовіччя, с. 37, 48). Митрополитом Макарієм ВМЧ були задумані як своєрідний багатотомний збірник «всіх книг четьих», «чтому» на Русі (але переважно «святих», що призначалися для «корисного для душі» читання); їх склад був підібраний і затверджений церквою і повинен був регламентувати річний «коло читання» на кожен день.
Митрополиту Макарію, по всій видимості, належить задум створення ВМЧ, вирішення питань про їх склад і участь в остаточному їх редагуванні. Всі випадки його особистої участі в цьому книжковому зводі як письменника (крім уже атрибутувати йому творів) ще належить виявити.
ВМЧ зафіксували склад книг, особливо цінувалися і мали найбільший звернення в певних колах грамотних людей рубежу XV-XVI ст. і при цьому сприяли збереженню від загибелі багатьох літературних пам'яток. Збір книг по містах і монастирях Русі сприяв також формуванню в Москві майбутньої Патріаршої (Синодальної) бібліотеки.
У XVII ст. ВМЧ були покладені в основу Міней Четьїх Чудовський (1600 г.), Германа Тулупова і І. І. Мілютіна, а в кінці XVII - початку XVIII ст. - в основу Міней Четьїх Дмитра Ростовського (Данила Савича Туптала), який завершив задум митрополита Макарія про заповнення творами всіх днів річного «колачитання».
Особливою популярністю ВМЧ Макарія користувалися у старообрядців (виписки з ВМЧ зустрічаються в складі старообрядницьких збірок, «квітників»). У наслідування ВМЧ Андрій Денисов склав свої Четьї Мінеї для Виговський пустелі.
Н. Ф. Дробленкова