Київ може перехопити у Москви інвесторів, але не хоче.
У Росії закінчується нафта. І це не жарт. Україна могла б скористатися моментом для розвитку власної нафтогазової галузі. Наскільки це складно зробити, з'ясовував "Апостроф".
Днями голова Федерального агентства з надрокористування РФ (Роснадра) Євген Кисельов заявив, що в цьому році не буде оголошено жодного аукціону на право користування великими нафтоносними ділянками. "Уже нічого не залишилося, - підкреслив він. - Фонд відкритих родовищ вичерпаний ".
"Майже всі запаси нафти вже включені у видобуток, - деталізував тренд керівник Мінприроди Сергій Донський. - Нерозподілений фонд надр по нафті складає лише 6%. Цього настільки мало, що доводиться міняти формат роботи міністерства. Замість розподілу, залишається лише стежити за ефективністю надрокористування ".
Тобто, вустами цих двох чиновників, в Росії фактично оголосили про реалізацію політики відкритих дверей для іноземних приватних інвестицій в національній нафтовидобутку.
Що таке політика відкритих дверей
Власне, після офіційного визнання Москвою виснаження російських родовищ настає наступний етап нафтової політики держави - перехід до зростання ефективності віддачі родовищ.
Простіше кажучи, для збереження видобутку нафти на нинішньому рівні, родовища, які планувалося вичерпати за 5-8 років, тепер повинні перейти до більш короткими термінами розробки - 2-3 роки.
Що з цього випливає? Теоретично, російські нафтові компанії повинні прагне нарощувати видобуток в інших регіонах світу, де є нові великі родовища, але немає достатніх потужностей для їх вироблення (наприклад, в Казахстані, В'єтнамі або Перській затоці), щоб в майбутньому почати завозити ці ресурси в РФ.
Цикл обороту капіталу в нафтовій індустрії довгий і рідко менше 12 років, а довгострокове планування охоплює чітке бачення перспектив на 50-70 років вперед. Багато країн світу видобувають дуже багато нафти за кордоном, поставляючи здобуті ресурси додому. Часто зарубіжна нафта набагато дешевше ресурсу з власної території.
Навіть РФ, довго пишалася своїми нібито бездонними запасами, не виняток з цього правила, і вона хотіла б добитися масового виходу російських нафтокомпаній на світовий видобувний ринок.
Але перед Москвою знаходиться один потужний бар'єр у вигляді санкцій через війну в Україні. Відсутність вирішення цієї проблеми призведе до того, що швидше освоювати свої родовища у РФ не вийде, а проникнення в видобуток інших країн матиме декоративні і мізерні масштаби.
А через 5-10 років в російській економіці, особливо на Півдні країни та в Сибіру, виросте залежність від нетто-імпорту китайської нафти. Так, компанії КНР вже захопили майже 45% нафтовидобутку Казахстану. І не маємо наміру зупинятися на досягнутому.
Влада України не вміють або не хочуть використовувати на користь своєї країни витрати РФ від міжнародних санкцій.
Нових російських запасів нафти відкривається мізерно мало, тому існуючі запаси треба освоювати швидше. Це неможливо без зростання припливу інвестицій і без нових технологій з-за кордону.
Країни, компанії яких ризикнули взяти участь у новій хвилі інвестицій РФ, поки що не звертають уваги на нафтовий ринок України. І в нашій країні навіть немає представництв більшості міжнародних нафтокомпаній, незважаючи на те, що в разі нормалізації відносин між Києвом і Москвою, відкриті двері в російський нафтовий сектор швидко закриються. Експерти вважають, що в такому разі нова російська ресурсна політика обернеться назад - до повного контролю видобутку з боку держави і формування двох-трьох придворних нафтових олігархів Кремля.
Дуже ймовірно, що нинішня українська влада і самі не дуже-то хочуть приходу на ринок нашої країни західних нафтових компаній. У багатьох наших політиків збереглася наївна віра в можливість якось помиритися з Москвою, повернути їй колишній контроль над українським нафтовим сектором, і трошки заробити на цьому по лінії корупції, яка вперто сприймається як невідривна частина вітчизняного буття.
Кого ж упускає Київ з більше всіх виграли від повороту російської нафтової стратегії до іноземних вкладень? По-перше, інвесторів, які прийшли в російську нафтову ще до санкцій, з проектами, розрахованими на повну або часткову інтеграцію з економікою Японії острова Сахалін. Іноземні учасники проектів Сахалін-1 (запаси - 2,3 млрд барелів нафти і 485 млрд куб. М газу) і Сахалін-2 (понад 1 млрд барелів нафти і 500 млрд куб. М газу) сподіваються коли-небудь піти з-під санкцій , заднім числом.
Інвестори першого проекту - американська ExxonMobil, індійська OGNC і наполовину державна «Роснефть». Інвестори другого проекту - "Газпром", нідерландсько-британська Shell, Mitsui і Mitsubishi (обидві - Японія). Проекти продовжують працювати і після введення санкцій і, незважаючи на зростаючу ізоляцію РФ, перспективи даних проектів вважаються непоганими. Токіо традиційно вважає, що острів є такою ж незаконно успадкованої РФ від СРСР територією, як і Калінінградська область в Європі, адже військової перемоги над Німеччиною і Японією досягали все республіки колишнього Союзу, а не одна тільки РРФСР.
По-друге, від повороту РФ до політики відкритих дверей виграють країни, які з неохотою підтримують санкції США і ЄС щодо заборони експорту в РФ нафтогазового обладнання - Китай і Індія. Обидві - відчувають гострий дефіцит власних джерел нафти. І влада цих держав готові відпускати свої нафтокомпанії в будь-зони ризику, від Росії і аж до воюючого Південного Судану.
Сьогодні в Україні спостерігається небувала раніше активність нафтокомпаній Саудівської Аравії, Ірану, Казахстану і Азербайджану, які на ринку РФ не працюють через гострої конкуренції.
Іран взявся за транзит нафти через Україну в Білорусь, щоб знизити її залежність від російського імпорту. Саудівці вперше привели в нашу країну танкер з авіапаливом для української армії і обіцяють, що таких поставок буде більше. Азербайджан в особі компанії Socar на третину заповнює сировиною єдиний працюючий у нас Кременчуцький НПЗ.
Казахстан на 100% забезпечує конденсатом невеликий Шебелинський ГПЗ для нарощування виробництва на ньому дизпалива. При цьому в Астані все частіше погоджуються з тим, що саме через Україну проходить найкоротший прямий трубопровідний шлях, що з'єднує гігантське казахстанське родовище Тенгіз (прогнозований обсяг геологічних запасів становить 3,133 млрд т нафти і 1,8 трлн куб. М газу) з Європою. І кажуть про те, що окопалися в прикордонних районах України іноземні війська - це бар'єр на шляху нафти з Тенгіза в ЄС, спеціально збудований російськими конкурентами.
Києву нескладно розробити нормальну державну програму довгострокового розвитку української нафтової промисловості і в доважок до нафтових вже існуючим партнерам з Саудівської Аравії, Ірану, Казахстану і Азербайджану почати координацію дій з китайськими компаніями, а також - Shell і ExxonMobil. Експерти вважають, що ніяких непідйомних завдань тут немає - просто потрібні політична воля і сумлінність української влади.
Андрій СТАРОСТІН, незалежний експерт з питань ПЕК