Урок як цілісна система. Щодо загальноосвітньої школи сучасну якість освіти визначається в Концепції як «цілісна система універсальних знань, умінь і навичок, а також досвід самостійної діяльності та особистісної відповідальності учнів, тобто ключові компетенції» [27, C. 14]. Найбільшого поширення, як в нашій країні, так і за кордоном отримала класно-урочна система навчання, творцем якої вважається Я.А.Коменский.
Протягом 300 років ця система повалила подальшого вдосконалення за участю тисяч вчителів, методистів і таких видатних педагогів-мислителів, як І.Ф.Гербард, І. Г. Песталоцці, К. Д. Ушинський, Я.В.Давід, Б.Наврочіньскій та інші.
Істота системи Я. А. Коменського полягає в поділі учнів на класи, що реалізують відповідні програми навчання. При цьому програма вивчення кожного предмета складалася з розділів, а вони в свою чергу ділилися на теми, що проробляються на 40-45- хвилинних уроках під керівництвом учителя.
Його сутність і призначення в процесі навчання як цілісної динамічної системи зводяться, таким чином, до колективно-індивідуальної взаємодії вчителів і учнів, в результаті якого відбувається засвоєння учнями знань, умінь і навичок, розвиток їх здібностей, досвіду діяльності, спілкування і відносин, а також педагогічної майстерності вчителя.
Дидактика дає і інші аспекти поняття «урок»: Урок - це організаційна одиниця навчального процесу в досягненні завершеної, але часткової мети навчання [5, C. 42]. У ряді методичних посібників з історії зазначається: 1. Урок історії - це заняття, які вчитель веде з класом в школі. Вони мають однакову тривалість, проводяться за розкладом і в сумі повинні вичерпувати вивчення програми [8, C. 71]. 2. Урок - частина навчального процесу, але не механічно обумовлена і замкнута, а логічно і педагогічно завершена.
Як елемент процесу навчання урок характеризується усіма його рисами, одночасно будучи і основною його формою [1, C. 83]. У наведених вище визначеннях можна також виділити специфічні ознаки, що відрізняють урок від інших організаційних форм. Це постійна група учнів, керівництво діяльністю учнів з урахуванням особливостей кожного з них і оволодіння основами навчального матеріалу, що вивчається безпосередньо на уроці.
Вирішуючи конкретні завдання в кожному окремо взятому тимчасовому відрізку навчального процесу, урок є частиною теми, курсу, навчального предмета, і відповідно займає своє місце в системі навчального процесу, програми і вирішує властиві йому на даний момент дидактичні цілі, співвіднесені з навчально-виховними завданнями курсу .
Слід зазначити, що перевага уроку як форми організації педагогічного процесу полягає в тому, що він має: 1) сприятливі можливості для поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи; 2) дозволяє вчителю систематично і послідовно викладати матеріал, управляти розвитком пізнавальних здібностей і формувати науковий світогляд учнів; 3) стимулює інші види діяльності школярів, в тому числі позакласну і домашню; 4) на уроці учні опановують не тільки системою знань, умінь і навичок, а й самими методами пізнавальної діяльності.
Урок був, є і в осяжному майбутньому залишиться основною формою організації навчання і виховання учнів [19, C. 163]. Незважаючи на малу тривалість, урок складний і відповідальний етап навчального процесу. Від якості окремих занять в кінцевому підсумку залежить загальна якість шкільної підготовки.
Засвоєння логічно завершеної частини змісту курсу здійснюється в процесі взаємозалежної діяльності вчителя і учнів, спрямованої на їх навчання, виховання і розвиток.
Урок вимагає постійного вдосконалення і модернізації.
Тільки творчий підхід до уроку з урахуванням нових досягнень в галузі педагогіки, психології та передового досвіду забезпечить високий рівень викладання. Тому дати якісний урок - справа непроста навіть для досвідченого вчителя [4, C. 42]. Урок, як основна форма, органічно доповнюється іншими формами організації педагогічного процесу. Це додаткові форми (екскурсії, консультації, додаткові заняття) і допоміжні форми, спрямовані на задоволення багатосторонніх інтересів та потреб, які у відповідність до їх схильностями.
До них відносяться факультативи та різноманітні форми гурткової та клубної роботи. Поряд з постійно діючими формами організації позанавчальної діяльності велике значення в структурі історичної освіти мають і епізодичні заходи, такі, як олімпіади, вікторини, конкурси, виставки [7, C. 95]. При вмілому використанні основної, додаткової та допоміжної форм навчання досягається висока ефективність у вивченні історії.
В умовах існуючих організаційних форм навчання застосовується різноманітний арсенал різних методичних засобів.
Від форми організації навчання багато в чому залежить вибір тих чи інших джерел, з яких учні отримують знання.
Тому одним з найважливіших завдань методики є розробка форм організації навчання в єдності з розкриттям їх методичних можливостей. 2.