Ні, не буває. Може, я просто не надаю такого значення цієї самої "потрібності". У мене є близькі люди, які мені потрібні, і я абсолютно впевнена, не дивлячись ні на що, я їм теж потрібна. Взагалі, як-то раніше я не замислювалася, якщо чесно, на тему потрібності. Не варто сильно перейматися з цього приводу. І так інших приводів вистачає
Якщо і буває, то я завжди згадую, що і мені ніхто не потрібен. Може, це не зовсім правильну пораду молодій дівчині. Мені 46. І звичайно в важкі хвилини життя я читаю роман "Віднесені вітром" М. Мітчелл. Після цього роману не буває потреби в комусь або в чомусь. Я зачитала два двотомника на шматки за свої роки - і ніяких проблем у мене, в общем-то немає. Я завжди знаю, що подумаю про погане потім. Дуже раджу почитати, а потім завжди перечитувати цю класику. З цією книжкою жінка завжди залишиться не просто жінкою, а й людиною. Тобто жінкою, яка робить своє життя такою, якою хоче.
Буває. І зараз є. А може і мені ніхто не потрібен.
так буває. але у мене від того що не так потрібна своєму коханому чоловікові як він мені потрібен. А матусі я завжди потрібна, це найближча моя людина
Буває. Причому без особливих причин. Я йду до кращої подруги - мамі - пити чай з чимось смачненьким, розмовляю з нею по душам. А коли улюблений приходить з роботи, сідаю до нього на коліна і депресняк остаточно проходить.
у мене так було минулого літа.
я весь час плакала.казалось що я нікому не потрібна, тому і сама не хотіла ні з ким спілкуватися.
рятувала тільки робота-коллектів.я на нервах за те літо схудла на 10 кг.
зариваються чоловікові в плече, а він мене за все шкодує
Незнаю у мене завжди таке відчуття. звикла - живу тільки для себе, мені подобається)))
Hatcher. 26.02.10 15:33 (відповідь для: Za.no.za)
Так, то що у мене акваріум явний +, без посуду важко було б Ви тільки наступного разу обережніше - бити скло - це не вихід))) Удачі. І не турбуйтеся - все всегадп роходіт.
Za.no.za. 26.02.10 15:30 (відповідь для: Hatcher)
Клас, про акваріум. А я ось в останній раз коли депресія довела включила голосно музику і перебила весь посуд. Залишилося тільки дві неглибокі тарілочки. Зараз ось живу без посуду.
Не знаю, оч тяжко буває. Вчора повернулася від лікаря - настрій в мінус. І розумію, що поплакатися нікому. Нікому я не потрібна за великим рахунком. Я ен звикла плакатися і погані речі викидаю з голови, але бувають страшні моменти. А вобще знаю, що іноді і сльози закінчуються (((і шоколадки не допомагають. Було один раз таке - взяла табуреточку і в акваріум залізла, ручки опустила і риб лапав)) полегшало ..
Проревусь, себе пошкодую. А на слід день все проходить.