Давним-давно, на околиці села жили-були дід та баба. Чи не багато жили, не ситно. Часом і зовсім поїсти було нічого.
Але ось одного разу, дощовим ввечері, почула стара, як ніби шкребеться хто за дверима. Вона вийшла і побачила промокле тварина.
- Хто ти? - запитала стара.
- Я, бідна Овечка, - відповіло тварина.
- Давай з нами жити, - запропонувала стара. - СушиЯ. Овечка залишилася. Глянула вона, що їжі ніякої у баби з дідом немає, ось і запропонувала вона їм спробувати овече молочко. І навчила стару готувати з нього бринзу.
Довго чи коротко, а зима за вікном заспівала свою білу пісню. Подивилася Овечка, а одежина-то у старого зі старою поганенька. Дала Вівця притулив її людям вовни. Теплі з цієї вовни вийшли одежинки.
Зовсім інше життя почалася у старого зі старою. Вони на Овечку не натішиться. Тиха, спокійна, щедра. І молочка дасть, і шерстю поділиться.
Та й овечки з людьми краще. У теплий будинок живе, з пічкою.
Питання до казки про Вівцю
Хто головні герої казки?
Як Вівця виявилася у старого зі старою?
Яким чином допомогла Вівця людям?
Чому добре жити людям з вівцею, і вівці з людьми?
Чи бачив ти коли-небудь овечку?