У «Наталка Полтавка» Д.И.Фонвизин в сатиричній формі розкриває типову атмосферу побуту помісного дворянства, дотримуючись при цьому систему образів, властиву літературному класицизму. Сама назва комедії говорить про помилковий вихованні, а в тексті використані «говорять» прізвища.
Чи не відрізняється від Простакової і її брат. Скотінін вважає природним явищем утиск слуг, тому худобі у нього живеться краще, ніж кріпаком. Прізвище героя красномовно характеризує цього героя. Він виріс в тому ж середовищі, що і сестра, тому також не блищить інтелектом. Фонвізін саркастично зображує обмеженість Скотинина, головна пристрасть якого укладена в любові до свиней. Його мрія - заволодіти спадщиною Софії, щоб «всіх свиней з білого світла викупити».
Але зразком хамства, дурості і невігластва є Митрофан, який змалку ріс в атмосфері вседозволеності. Цей розпещений недотепа успадкував всі негативні якості своєї неньки, яка була для нього наочним прикладом. Він ледачий, жадібний, грубий зі слугами і найнятими вчителями, не проявляє інтересу до освіти. Висловлення неука: «Не хочу вчитися, а хочу одружитися», стало воістину безсмертним. Чадо примудрилося перевершити свою матінку навіть в жорстокості. Як тільки Простакову викрили в корисливих спонукань, бездушний синок враз відмовився від неї, позбавивши поміщицю колишньої влади.
Таким чином, через сатиричне зображення деспотичних і жорстоких російських кріпосників, які загрузли в міщанстві, Фонвізін розкриває перед читачем сенс поняття «злонравних невігласи».