У світі найбільш часто виробляють трансплантацію нирок (до 50% всіх пересадок органів). Показанням до пересадки нирки є терми-нальная стадія хронічної ниркової недостатності, викликана Хроні-ного гломерулонефрит або інсулінозалежний діабет. Іншими важливими показаннями є полікістоз нирок, гіпертензивний нефросклероз, системний червоний вовчак, нефросклероз, пієлонефрит.
Трансплантація нирок: вибір донора і реципієнта
Кандидатами на трансплантацію нирок є молоді пацієнти, у кото-яких хронічна ниркова недостатність не пов'язана з системним заболе-ням, яке може пошкодити трансплантовану нирку. Показання до пересадки нирок розширюються у зв'язку з незаперечною перевагою її перед хронічним гемодіалізом. Якість життя пацієнта після транс-плантації нирки безсумнівно вище в порівнянні з пацієнтом, знаходячи-щимся на хронічному діалізі. Термінової пересадки нирки потребують де-ти і юнаки з хронічною нирковою недостатністю, фізичне і пси-хіческім розвиток яких сповільнюється у зв'язку з гемодіалізом.
Найкращі результати трансплантації нирки спостерігаються у випадках, коли реципієнт і живий родинний донор мають ідентичні HLA-антигени. Ризик для живого донора під час нефректомії практично міні-мінімальний, що залишилася нирка помірно гіпертрофується і повністю когось пенсирующие функцію віддаленої. Взяття нирки від платного донора заборонена-но законом. Нирка мертвого донора з мозкової смертю при строгому со-дотриманні всіх правил підбору по гістосумісності приживання добре при правильно спланованої імуносупресивної терапії.
Як проводиться трансплантація нирок
Донорську нирку зазвичай пересаджують в клубову ямку (гетерото-пическая пересадка) внебрюшинно. У дітей, яким пересаджують нирку дорослого, через великі розмірів органу використовують черезочеревинний доступ, поміщаючи нирку в поперекову область. Судини нирки під час трансплантації почексшівают з на-ружной клубовими артерією і веною. Косо зрізаний сечовід імплантують в сечовий міхур. Спочатку з'єднують ниркову і клубову вени по типу кінець в бік, потім за таким же типом з'єднують ниркову і клубову артерії, в останню чергу накладають ана-стомоз між мочеточником і сечовим міхуром.
Функція нирки в більшості випадків трансплантації відновлюється відразу після накладення анастомозів, однак нормалізація її діяльності відбувається протягом декількох днів, а явища ниркової недостатності зникають через кілька тижнів, тому в післяопераційному періоді приходить-ся проводити кілька сеансів гемодіалізу. Імуносупресивну тера-пию проводять відповідно до загальних правил по одній з наявних схем.
Ускладнення після трансплантації нирок
До них відносяться крово- протягом, неспроможність анастомозу сечоводу з сечовим міхуром і утворення сечових свищів, інфікування рани і ложа нирки. Можуть виникнути і такі ускладнення, як гостра недостатність трансплантата, реакція відторгнення трансплантата, і ускладнення, пов'язані з применени третьому імунодепресивної терапії.
Тимчасова відсутність функції трансплантата спостерігається у 10-15% реципієнтів, які перенесли трансплантацію нирки. Воно зазвичай обумовлено розвитком грубої дистрофії або некрозу епітелію звивистих канальців пересадженою нирки внаслідок іше-ми Академії і гіпоксії її до і під час взяття або подальшого зберігання до мо-мента пересадки. В результаті у хворого розвивається олігурія або анурія. Функція трансплантованою нирки зазвичай відновлюється протягом 2-го тижня. Для видалення азотистих продуктів обміну протягом цього пе-ріод хворому проводять гемодіаліз. Причиною олигурии і анурії може бути також тромбоз судинних анастомозів, обструкція сечоводу, здавлення пересадженою нирки сечовим затекло.
Реакція відторгнення трансплантата при трансплантація нирок дуже впливає на клі-ническое протягом в післяопераційному періоді.
Гострий криз відторгнення зазвичай виникає з 4-го дня після трансплантації і може бути повторно протягом декількох місяців і навіть кількох років. При гістологічному дослідженні виявляють інтерстиціальнийнефрит. У трансплантаті виявляють лімфоцитарна інфільтрацію (імунокомпетентні клітини реципієнта) паренхіми, набряк тканини. У зв'язку з набряком нирка збільшується аж до надриву капсули і паренхіми з подальшим кровотечею. В області пересадженою нирки з'являється локальна болючість, підвищується температура тіла, роз-ється слабкість, стійка гіпертензія. З'являється олігурія, наростає азо-темія (підвищується креатинін і сечовина крові). Ці симптоми рідко ви-є у реципієнтів, які отримують циклоспорин.
У реципієнтів, напів-чавшіх циклоспорин А, не спостерігається набухання пересадженою нирки, не підвищується температура і лише олігурія або анурія свідчить про ре-акції відторгнення, яка може бути підтверджена вивченням перфузії нирки радіоізотопним методом. Для уточнення діагнозу проводять біо-псію нирки. При ультразвуковому дослідженні виявляється збільшення розмірів пересадженою нирки, товщини її коркового шару.
Гістологічне дослідження в ранньому періоді трансплантації нирки дозволяє виявити при-Ліпанов лімфоцитів до ендотелію перітубулярних капілярів і венул. Значне скупчення їх призводить до розриву цих судин, некрозу через кручених канальців і інтерстиціальним інфільтрату. Клітинні інфільт-рати утворені дрібними лімфоцитами. Пізніше в інфільтраті появля-ються великі лімфоцити і макрофаги. Якщо процес відторгнення прибл-жается до необоротного, спостерігається набухання інтими і вогнищевий фібри-ноідний некроз медіа, який закінчується проліферацією ендотеліальних клітин і облітерацією просвіту дрібних артерій фибрином, тромбоцитами, лімфоїдними клітинами. Для уточнення діагнозу гострого відторгнення про-переводять транскутанного біопсію нирки. Як тільки встановлено діагноз, що не-повільно приступають до лікування імунодепресантами (стероїдні гормо-ни, ОКТЗ, антилімфоцитарними сироватка та ін.).
У разі правильного лікування інтерстиціальнийнефрит пересадженою нирки повністю зникає. Однак якщо лікування розпочато пізно або доза иммунодепрессантное препаратів неадекватна, то гостра реакція отторж-ня при трансплантації нирок може призвести до незворотних змін в трансплантованою нирці, її загибелі та відторгнення.
Хронічна реакція відторгнення починається через 3-4 тижні після операції трансплантації. Причиною її є поширеною-ненное облітеруючий ураження судин нирки. Внаслідок різкого су-вання просвіту судин порушується кровопостачання пересадженою нирки, зменшується клубочкова фільтрація, наростає азотемія. Хронічна судинна реакція відторгнення трансплантата є найбільш частою причиною втрати функції пересадженої нирки. Посилення імунодепресивної терапії зазвичай малоефективно, поступово нирка гине, воз-ника необхідність в її видаленні, перекладі хворого на гемодіаліз і в повторній пересадці нирки. Деяким хворим пересадку нирки прихо-диться повторювати кілька разів.
Ускладнення иммунодепрессивного лікування після трансплантації нирок
Основою успішного результату пе-ресадкі нирки, крім дотримання принципів гістосумісності і хі-рургіческое техніки, є імунодепресивні терапія. Пригнічуючи їм-мунную захисну реакцію організму проти пересадженого органу, імунодепресивні терапія одночасно пригнічує механізми захисту проти інфекції. Інфекційні ускладнення (частіше в сечових шляхах і в рані) на-блюдаются майже у 90% реципієнтів після трансплантації. Вони порівняно легко піддаються лікуванню антибактеріальними препаратами. Найбільш небезпечно нагноєння в ложі трансплантованою нирки поблизу великих судин у зв'язку з угро-зою масивної кровотечі та розвитку сепсису. Тому необхідно ретельне дотримання правил асептики і антисептики не тільки під час операції, а й протягом усього післяопераційного періоду при вухо-де за хворим (зміні пов'язок, катетерів, дренажів і т. П.). Профілактичної-ське введення антибіотиків при трансплантації нирок малообоснованно, їх необхідно вводити при появі ранніх ознак інфекції.
Інші статті по темі: