-Чому ти радієш, дурна? Забула, що після сміху завжди сльози бувають. Обережніше!
-Ай! Так відчепися вже буркотун! Подумаєш, сльози! Хто плакати боїться того і радості не бачити!
-Хм, бач хоробра яка! А ну як знову капцями в тебе кидатися почнуть? Чи не набридло ще.
- Нехай кидаються. Накидають, лавочку відкрию, назву Тапки щастя, їх же ті кидають, кого на частини від заздрості рве, ось і. хоч чим небудь присусідитися! Хоч тапком, хоч бруду грудочкою, але прославиться!
-А якщо знову шапку з бубонцями напнути, і дурепа обізвуть? Іль ніж ще похлесче?
-Ну не бачиш ти вигоди. Зовсім за страхами бачення розгубила! Ну напнути шапочку, знову суцільна вигода! Мені тепло, людям весело, діти точно посміхнуться! І дурепою, від неуків воно навіть приємно! Ду Ра несуча сонце, вони забули, але ми пам'ятаємо!
-А якщо носом в бруд?
-Значить пілінг! Помасажуйте ніс, дивись помолодшає!
-Ну нічим тебе не налякати! Так і будеш до кінця життя сміятися?
-Чому до кінця щось. ти черепа бачила? Ось вже у кого посмішка! Так що я і після кінці сміятися намір!
-Так, що тобі весело то так? Поділися! Мені теж хочеться!
-Весело? А просто так! Забула як буває? Ну ось тобі приклад, за вікном завірюха негода, а у мене тепло і котел пахкає жаром, дерева навпроти в лісі стоять, холодно їм, бедолгам. ой! Забалакала ти мене! А там горобці вже давно свій обід вимагають!
Піду! Потім посперечаємось! Колись мені зараз, піду виробами пшона насиплю, синичці сальця підвішу, сорокам булочки кину!
Нехай і їм хоч трохи так веселіше стане!
І розкажуть мені про далеких небесах, а я їм анекдот, про тебе, про боягуза, разом посміємося!
-Як ти смієш. Наді мною!
-А я над усіма смію! Тому що спочатку над собою!