Основні тенденції розвитку світового господарства в кінці ХХ - на початку ХХІ століть були детально розглянуті в даній контрольній роботі, а саме: процес інтернаціоналізації господарського життя; лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків; регіональна економічна інтеграція країн; процес транснаціоналізації капіталу та виробництва; тенденція уніфікації правил господарського життя і створення системи міждержавного регулювання світогосподарських зв'язків у світовій економіці; глобалізація світового господарства.
Аналіз вищеназваних тенденцій дозволяє виділити ряд проблем розвитку світового господарства на рубежі ХХ - ХХІ століть.
«Світова економіка останніх десятиліть розвивалася під впливом багатьох проблем загальнопланетарного значення. Найбільший вплив на розвиток глобальної економічної системи надають процеси інтернаціоналізації господарської діяльності, що посилює в економічному розвитку роль зовнішньоекономічних факторів. Але ця тенденція розвивається суперечливо. У промислово розвинених країнах Заходу та Азії посилюється регіоналізація торгових потоків, а в країнах, що розвиваються велика частина торгівлі здійснюється з країнами поза регіоном і підсистеми. Серед більш ніж 30 торгових угрупувань цієї підсистеми світового господарства в жодній з них внутрішня торгівля не перевищує 21% загального експорту. У світі, що розвивається переважають відносини Південь-Північ, а не Південь-Південь. Основні потоки товарів, капіталу концентруються всередині трьох провідних індустріальних регіонів. Відокремлення цих господарських центрів не сприяє розвитку продуктивних сил в планетарному масштабі. <…>
Частка країн Третього світу в світовому виробництві збільшилася, але населення багатьох країн Азії, Африки і Латинської Америки за минулі десятиліття росло ще швидше. Розрив в рівнях економічного розвитку між промислово розвиненими і країнами, що розвиваються не скоротився, а збільшився, а в ряді регіонів відбулося зниження ВВП на душу населення. Цілий ряд країн залишається на периферії розвитку, а взаємозалежність набуває для них форму постійної прив'язки до допомоги.
Позиції індустріальних країн в 90-і роки зміцнилися в світовому виробництві. Даний зрушення відбулося в результаті розпаду світової соціалістичної системи і різкого зниження виробництва в країнах з перехідною економікою, незважаючи на економічне піднесення ряду східно-азіатських країн. Західні країни зміцнили своє становище в світогосподарських зв'язках, зайнявши домінуючі позиції на ринках готових виробів, чому сприяє їх абсолютну перевагу в науково-технічній сфері. Всупереч концепціям міжнародного поділу праці зросла їх частка у світових поставках палива, продовольчих товарів, сільськогосподарської сировини. Будучи найбільшими експортерами, промислові країни виступають і найбільшими покупцями товарів і послуг. Їх внутрішньогалузеві зв'язки розвиваються головним чином в підсистемі індустріальних країн, незважаючи на прогресуючі процеси інтернаціоналізації виробництва. <…>
Відбулися зміни в співвідношенні сил між найбільшими національними економіками. При загальній тенденції до вирівнювання рівнів економічного розвитку США в 80-90-і роки зміцнили свої позиції в підсистемі індустріальних країн і в світовому господарстві в цілому. <…>
Сучасний економічне зростання привів не тільки до збільшення багатства, але і до порушення рівноваги між природним середовищем і людиною, до виснаження природних ресурсів. Особливо гостро порушення рівноваги «людина-природа» проявляється в країнах, що розвиваються. Вирубка лісів в країнах Тропічної Африки сприяли багаторічним засух і супроводжуючому їх голоду. Відбувається порушення родючості грунтів, виведення з сільськогосподарського обороту величезних земельних просторів. Дані витрати зростання не тільки обтяжують нинішній економічний розвиток, але і лягають тягарем на майбутні покоління.
Серед проблем, які погіршують стан світового господарства, не останнє місце займають питання зайнятості працездатного населення як промислово розвинених, так і країн, що розвиваються. <…>
Позитивну роль у вирішенні основних питань сучасного господарства могла б зіграти демократична перебудова інституційної основи світового економічного механізму, надання головним міжнародним і міждержавним інститутам універсального характеру, що враховує інтереси всіх суб'єктів світового господарства ». [1]
«Як відомо, на міжнародній арені в основному стикаються дві концепції світобудови в ХХI столітті. Одна з них концепція моноцентрістская. Її прихильники переконані, що США залишилися єдиною наддержавою, яка здатна домінувати в світовій економіці і політиці. Інша - концепція многодержавного, багатополярного світу: на рівноправних умовах співпрацюють і конкурують різні центри економічного і політичного розвитку. Така модель передбачає рівноправне і взаємовигідне співробітництво, а не підпорядкування волі однієї домінуючою наддержави, що бере на себе роль світового лідера.
Отже, в ХХI столітті повинен знайти дозвіл питання про конструктивну і безконфліктному розвитку і взаємодії традиційних і нових силових полюсів. Навіть наддержава не може домінувати в сьогоднішній світовій економіці з безліччю центрів сили, впливів та інтересів, в світі, де зменшилася роль ідеології і зміцнився прагматизм. Весь колишній світовий порядок був побудований на штучному фундаменті і обслуговував інтереси двох протиборчих економічних систем ». [6]
Світове господарство на рубежі ХХ - ХХI повіку глобально за своїми масштабами, цілком грунтується на принципах ринкової економіки, об'єктивних закономірностях світового поділу праці, інтернаціоналізації виробництва і включає в себе три головні елементи: сукупність національних економік, що зв'язують їх міжнародні економічні відносини і міжнародну економіку, створену міжнародними корпораціями.
4. Критерії виділення підсистем світового господарства.
Світове господарство, будучи цілісною системою, складається з різних частин, підсистем, які мають певну спільність і відмінності. У своєму розвитку підсистеми переслідують не тільки спільні цілі глобальної системи, але і вирішують свої властиві їм завдання. В цьому відношенні на них впливають закономірності двоякого роду - внутрішні і зовнішні.
Для виділення підсистем світового господарства застосовують цілий ряд критеріїв:
• рівень економічного розвитку;
• тип економічного зростання;
• рівень і характер зовнішньоекономічних зв'язків.
2. Поширеним критерієм визначення підсистеми виступає рівень економічного розвитку, який в загальному характеризується обсягом ВВП на душу населення. Рівень розвитку також включає ступінь індустріалізації господарства (переклад виробництва на машинну основу) і структуру виробництва, які є важливими умовами зростання національного доходу. Сучасний етап індустріалізації характеризується широким використанням інформаційної техніки і технології, що дають велику економію уречевленої праці, так само як і попередні технічні зрушення.
Структура промислового виробництва складається з засобів виробництва і предметів споживання. В індустріальних країнах важливе місце займає виробництво споживчих товарів тривалого користування, а рівень виробництва засобів виробництва і предметів споживання приблизно рівні.
У міру підвищення рівня економічного розвитку скорочується витрата сировини й енергії і замість натуральної сировини у все більшій мірі використовуються матеріали промислового, в основному хімічного походження.
За рівнем національного доходу на душу населення країни поділяються на кілька груп:
• країни з середнім рівнем національного доходу на душу населення - від 750 до 8,5 тис. Дол. У цю групу входять понад 80 країн. Це Греція, ПАР, цілий ряд латиноамериканських країн, в числі яких Венесуела, Бразилія, Уругвай, Трінідат і Тобаго та ін. До них примикає велика група держав країн Центральної та Східної Європи, окремі країни Азії та Африки. Вони в свою чергу діляться на дві підгрупи - вище середнього (17 країн) і нижче середнього рівня доходу;
• країни з низьким рівнем доходу, в яких ВВП на душу населення не перевищує 750 дол. Це близько 60 держав, у тому числі Індія, Китай, Пакистан, населення кожної з них перевищує 100 млн чол. Ця група включає 6 колишніх республік СРСР (центральноазіатські, Азербайджан, Молдова). Цю групу замикають Ефіопія, Танзанія, Сомалі, ЦАР, Сьєра-Ліоне.
3. Важливим критерієм визначення підсистем світового господарства виступає тип економічного розвитку, що виражає не тільки кількісні зміни у виробництві товарів і послуг, але й певні якісні зрушення.
• При екстенсивному типі розвитку економічне зростання досягається за рахунок кількісного збільшення факторів виробництва при незмінній технічній основі, що призводить до практично незмінною ефективності виробництва.
• Інтенсивний тип економічного розвитку базується на збільшенні масштабів випуску продукції шляхом якісного вдосконалення факторів виробництва. Це передбачає вдосконалення засобів і предметів праці, підвищення кваліфікації робочої сили, поліпшення організаційних параметрів виробництва, завдяки чому приріст виробництва забезпечується переважно за рахунок збільшення суспільної продуктивності праці.
У реальній дійсності немає «чистих» типів економічного розвитку, проте стосовно окремих підсистем можна говорити про переважно екстенсивного йди переважно інтенсивної формах виробництва, що змінюють один одного протягом повоєнних років. Так, розвиток економіки індустріальних країн до середини 60-х років за багатьма ознаками відноситься переважно до екстенсивного, а в останні двадцять років - переважно до інтенсивного типу розвитку.
4. Характеристика і місце підсистем у світовому господарстві нерозривно пов'язані з роллю в національних господарствах зовнішнього сектора, який знаходить своє вираження в експорті та імпорті товарів і послуг, русі капіталу. Він зачіпає напрямку, міри і форми участі країни в міжнародному поділі праці.
Світовий рівень розвитку продуктивних сил, інтернаціоналізація виробництва виключають можливість ефективного ведення господарства в рамках замкнутих комплексів. Міжнародний обмін забезпечує приплив відсутніх або більш дешевих споживчих і капітальних товарів і послуг, а також доступ до додаткових ринків збуту. До основних показників, що характеризують роль зовнішньоекономічних зв'язків, відносяться експортні та імпортні квоти товарів і послуг, товарна структура зовнішньої торгівлі, характер участі в міжнародному русі капіталу, технології, робочої сили, ступінь відкритості (інтернаціоналізованності) господарства.
Відкритість економіки зазвичай розглядається у функціональному та організаційному, інституціональному аспектах. Функціональний підхід визначає ступінь залученості країни в міжнародний поділ праці або залежність національного відтворення від зовнішньоекономічних зв'язків. На практиці функціональна відкритість оцінюється найчастіше розмірами експортної та імпортної квот, тобто ставленням експорту та імпорту до ВВП.
Інституційна відкритість вимірюється рівнем лібералізації торговельного і валютного режимів країни. Приймається в розрахунок значення торговельних субсидій, непрямих податків, валютних, ліцензійних та інших обмежень.
Під відкритою економікою розуміється таке господарство, напрямок розвитку якого визначається тенденціями, що діють в світовому господарстві, а зовнішньоекономічні зв'язки посилюються, при цьому зовнішньоторговельний оборот досягає такого рівня, коли він починає стимулювати або гальмувати загальне економічне зростання.
5. Досить важливою ознакою виділення підсистем виступає величина їх економічного потенціалу, що залежить не тільки від рівня розвитку, але і масштабу продуктивних сил, чисельності населення, розмірів території, наділеного природними ресурсами. Тому такі країни, як Китай, Індія, не без підстави виділяються поруч дослідників в окремі підсистеми.
На підставі насамперед першого з розглянутих критеріїв у світовому господарстві виділяється певна кількість підсистем. Найбільш великими підсистемами, або метасистемами, є три групи національних економік:
• промислово розвинені (капіталістичні) країни;
• країни з перехідною економікою (в минулому соціалістичні або країни з централізованим плануванням економіки);
Фактично з цих трьох груп країн єдиної підсистемою є промислово розвинені країни.