Православне віросповідання уживалося в народних уявленнях з дохристиянськими веро-ваниями. Живучим було уявлення про очищувальну силу вогню. У вогонь не можна було плювати. Використовували його при ліку-ванні людей і тварин. Надприродними властивостями наділялася вода: «жива» - взята відразу після півночі з середи на четвер, і «мертва» - стояча або використана при від-миваніі небіжчика. Особливу силу приписували місяці, комет, вихору.
Незвичайними властивостями наділялися рослинний і живіт-ний світ. Фруктові дерева одушевлялися. Неплодоносівшую яблуню або Жерделі козаки в новорічну ніч лякали з сокирою в руках: «Не будеш родити - буду рубати! Будеш родити - Не буду рубати! ». Осику використовували при лікуванні. Якщо після по-Хорон з'ясовувалося, що небіжчик «ночами ходить», то на могилі в ногах і головах забивали осикові кілки. Це вважалося більш дієвим засобом, ніж православний християнський ріту-ал. Заборонялося вбивати ластівку: вона могла покарати за образу псуванням корови або пожежею. Сич і зозуля вважалися вещімн птахами.
Повсюдно на Кубані була поширена віра в домовика, або, як його тут називали, господаря. Він вважався покрови-телем хати і домашнього господарства. Тому при переселенні в новий будинок його обов'язково запрошували з собою, інакше могло трапитися нещастя. Будинкового представляли у вигляді маленько-го старого, вкритого шерстю, одягненого в підперезаний сорочку червоного кольору. Існувала серед козаків і віра у відьом і чаклує-нів. Уявлення про їхню силу ґрунтувалися як на возможнос-ти нашкодити людям, так і на вмінні позбутися шкоди.
Народні забобони мирно уживалися з християнської тради-цією, представляли культуру козацтва в усій своїй складності і різноманітті.
Стан православної віри у кубанських козаків проступили-ло в багатьох рисах їх домашньої і суспільного життя. Право-славне віросповідання уживалося в народних уявленнях з древніми дохристиянськими віруваннями.
Народні знання у козаків - це і уявлення про окру-лишнього світі, і навички його використання. Досвід, накопичений спостереженнями за природою і суспільством, закріплений в повседнев-ної життя традиціями.
Засноване на календарних спостереженнях
знання погоди відбилося в ряді усних прийме. Якщо зима кілька років була слабкою, то потім видавалася суворою і тривалою. Якщо на Стрітення Гос-піднято, коли, за народними представле-вам, зима зустрічається з літом, з дахів капає вода, то і зима буде тягнутися дол-го. Якщо на Стрітення сонце було цілий день, а потім стало ясно, літо вийде
прохолодне. Якщо в цей день був мороз, то буде холодна весна, якщо дощ - дощові весна і літо. Козаки говори-ли: яке Благовіщення - така і Великдень. Дощ на Благовіщення віщував дощове літо.
Прогнози погоди на наступний день грунтувалися на на-дотриманням за атмосферними явищами дня минулого. Якщо вранці не було роси, тремтів повітря, сонце сідало за хмару - бути дощу. Мало роси - буде похмуро. Роса на траві -до сонячній погоді.
Спостерігали козаки і за поведінкою домашніх птахів і жи-Вотня. Якщо собака валялася на соломі або качки бігали по двору - чекай вітру. Худоба ревла - до бурі. Якщо взимку свиня тримає в роті солому - буде мороз. Чекали морозу, коли кішка зашкреблася кігтями або лежала на печі. Ластівки літають низько -до дощу. Якщо півень кричить, коли йде злива, - дощ скоро припиниться.
Для визначення погоди іноді вдавалися і до жартівливим га-даніям. Наприклад, в станиці Бжедухівська влаштовувалося шут-лівое змагання. Два хлопця, одного з яких давали ім'я Зима, а іншому - Літо, боролися. За переможцю визначали, чи буде зима затяжний або ж весна настане рано.
Особливості кубанського клімату було використано в по-говіркою: «До Святого Духа не кидає кожуха, по Святому Дусі - у тому ж кожусі», що означало: ні в яку пору року погоді довіряти не можна.
Для лікування і запобігання хворобам людей козаки ис-пользовали різноманітні засоби рослинного, тваринного і мінерального походження. Єжов, єнотовий і собачий жир застосовували для лікування туберкульозу та запалення легенів. Опіки лікували риб'ячим і гусячим жиром, жовтком курячого яйця, який пере-жарівалі на сковорідці і прикладали до ураженого ділянці шкіри. Настоєм черв'яків, викопаних з перегною рости-рали тіло при ревматизмі. За допомогою бджолиного воску лікували пристріт, переляк, оп-чати, чи буде хворий жити. Медом лікували рани, опіки, хворі очі, на-стій прополісу на спирту вживали від застуди. Від кашлю пили відвар з меду, ягід калини і свинячого жиру.
З рослин готувалися мазі і настоянки. До наривів, ран і чиряків прикладали печена гарячий цибулю, листя Подорожнє-ка зі сметаною, чистотіл. Мозолі лікували клеєм, який образо-ють на фруктових деревах. При запаленні легенів жували на ніч листя алое. Якщо мучив ревматизм, народна медицина як ефективний засіб наказувала кропиву. Необ-ходимо було гарненько відшмагати себе гілками цієї рослини. Як кровоостанавливающих коштів використовували тися-челістнік, мати-й-мачуху, подорожник. При опіках готували примочку з соняшникової олії. Розлад шлунка лікували відваром з кори дуба і кінського щавлю. При лікуванні лихоманить-ки застосовували відвар з листя бузку, коріння дині. Коли козаки вирушали на службу, вони брали з собою порошок з гриба-гнойовика, який добре допомагав при лікуванні ран.
В процесі освоєння краю кубанці навчилися використовувати для лікування місцеві мінеральні грязі та джерела. При лікуванні шкірних хвороб - мідний купорос, марганець, нафта, бурштин. Інфекційні хвороби лікували фосфором, сіркою і керо-сином.
Серед козаків зустрічалися знавці хірургії. Чи не проводячи ні-яких розрізів тканини тіла, хірург-самоучка вміло збирав «під м'ясом» роздроблені кістки, забинтовував поранену руку або ногу в лубок. Якщо починався «гангрена» - гангрена, знахар-козак простим ножем відрізав уражену поверхню. Осколок кістки з прострілу видаляли волосяний Заволока.
За допомогою російської печі лікували радикуліт. У протоплену соломою і политу холодною водою піч лягав головою на-ружу хворий і парився. Після цієї процедури його розтирали горілкою, козячим жиром або гасом. При ударах, вивихах і головного болю використовували лід і холодну воду. Щоб шкіра на обличчі була чистою і здоровою - вмивалися першим весняним дощем.
Кубанські говори виникли на базі вже існуючих мов - в результаті переселення людей з територій України і південноруських областей. Відбувалося змішання мов, насе-лення, утворювалися нові варіанти місцевої мови.
Сформовані на Кубані особливості балакати (в колишніх чорноморських і закубанських станицях) і розмовляти (в ли-лінійних і закубанських) настільки своєрідні, що швидше за напо-міна унікальну мову, однаково зрозумілий всім жителям краю. Недарма на питання, якою мовою говорять кубанські козаки-російською або українською, вони часто відповідають: «На нашому, на козацькому. На кубанському! ».
Говори - засіб спілкування в сімейному житті та виробниче середовище. Точне і влучне слово або вислів - така ж частина малої батьківщини, як природа, ис-торію, уклад життя. Тому ставитися до них треба дбайливо Кубанський говір з південноросійської осно-виття склався в східній і південно-східній частинах краю. Він поширений вгору за течією Кубані починаючи від станиці Воронезької, а також між річками Кубанню і Лабою. Говір з українською основою сформувався головним чином в колишніх чорноморських стани-цах, в західній і південно-західній частинах нашого краю.
Багато слова в кубанських гово-рах відрізняються від літературної мови тим, що у них той самий корінь, але інші суфікси або приставки, наприклад: перебой -сбой, надголодь - впроголодь, заседка - засідка, годить - попаду-дати, впіймать - зловити, близнята - близнюки. У кубанських говорах середній рід часто замінюється жіночим чи чоловічим: в віконце дивиться, рушників висів. Своеобраз-ни закінчення і суфікси: итить, ходу, болить, яблук, кортшій. У станиці Расшеватской говорили: він пишучи листа, він льє воду, він гне (гніт), він прибуду (він прибуде). Цікаві вимови імен в ли-лінійних станицях, заселяють однодвор-цями з Воронезької, Курської, Орлов-ської губерній: Ванька, Петька, Митька, Манько, Лёнькя, Варка.
До кубанським говорам не можна відносити-ся як до мовної помилку або мовною непорозуміння. Слова, вдало вико-мі, збагачують місцеву мова, роблять її соковитою, неповторною.