Базовим елементом будь-якої валютної системи є валюта. Під валютою мають на увазі не новий вид грошей, а особливий спосіб їх функціонує-вання, коли національні гроші опосередковують міжнародні торгові, кредитні, платіжно-розрахункові операції.
За статусом валюти класифікують на такі види:
національна (законодавчо встановлена грошова одиниця дан-ної країни);
іноземна (банкноти, монети і вимоги, виражені в валю-тах інших країн);
євровалюти (валюти, які беруть участь в розрахунках третіх країн і не контрольовані фінансовими органами країни-емітента).
За способом конвертованості, тобто в залежності від того, наскільки вільно та чи інша валюта обмінюється на валюти інших країн, разли-ють наступні види валют:
вільно конвертовані (ВКВ), які володіють необмеженою внутрішньої і зовнішньої повної оборотністю і можуть використовуватися для формування валютних резервів. Такими відповідно до рекоменда-ціями МВФ є долар США, німецька марка, англійський фунт стер-лінгов, французький франк, швейцарський франк, японська ієна;
частково конвертовані, до яких застосовуються валютні огра-ніченний і які обмінюються не на всі іноземні валюти;
замкнуті (неконвертовані), які функціонують в преде-лах тільки однієї країни і не обмінюються на інші валюти на світовому валютному ринку.
Іншим провідним елементом валютної системи є режим валют-ного курсу.
Валютний курс - це ціна грошової одиниці даної країни, Вира-женная в грошовій одиниці іншої країни або міжнародних розрахункових ва-лютні одиницях.
Валютний курс необхідний для встановлення пропорцій обміну валют при міжнародній торгівлі товарами і послугами, при русі капіталів у вигляді інвестицій і кредитів, для порівняння цін на світових товарних рин-ках і вартісних показників різних країн, переоцінці рахунків в іно-дивною валюті фірм, банків, урядів і приватних осіб.
В основі валютного курсу, особливо при фіксованому режимі, ле-жит валютний паритет - співвідношення між двома валютами, встанов-ваемое в законодавчому порядку. До введення євро паритети активно при-змінювалися в країнах європейської валютної системи.
На практиці курси валют лише випадково і дуже короткочасно мо-гут збігатися з їх паритетом - при рівновазі попиту і пропозиції. Ва-лютні курс залежить від купівельної спроможності валют, ступеня інфля-ції, стану платіжного балансу, попиту і пропозиції валют.
Кожній валютній системі відповідає свій режим валютного курсу, тобто механізм його визначення і зміни. Класифікація форм валют-них курсів в залежності від встановленого режиму представлена в табл. 10.
Таблиця 10 - Класифікація форм валютних курсів
Форми валютних курсів
Змінюються від попиту і пропозиції, але коригують-ся валютними інтервенціями центральних банків
Ступінь конвертованості національної валюти і рівень валютного курсу, а також інші валютні параметри визначаються на валютному ринку.
Валютний ринок - це система стійких економічних та органі-заційного відносин, що виникають в результаті операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та різних валютних цінностей
На валютному ринку складається система взаємовідносин між різними економічними суб'єктами. В якості основних суб'єктів валютного ринку виступають: транснаціональні банки, комерційні банки, торгово-промислові та фінансові компанії, центральні банки, біржі, міжнародні та регіональні організації, приватні особи і ін.
При виході на валютний ринок економічні суб'єкти переслідують різні цілі:
безперервне здійснення міжнародних розрахунків (підприємства - клієнти банків);
зміна структури інвалютних резервів і їх поповнення (кому-комерційними, центральні банки);
отримання прибутку у вигляді різниці курсів валют і процентних ста-вок з різних борговими зобов'язаннями (комерційні банки, підпри-ємства);
хеджування (страхування) від валютних і кредитних ризиків;
проведення валютної політики (центральні банки, Федеральна резервна система, казначейство);
отримання кредитів (банки та їх клієнти).
Кон'юнктура валютного ринку визначається насамперед склавши-шимися в даний момент попитом і пропозицією на іноземну валюту і виходить від: експортерів, які отримали валютну виручку за товари і послуги оф-ги і прагнуть її реалізувати; імпортерів, яким мають бути платежі за товари та послуги і які прагнуть купити валюту; торгових компаній, страхових товариств та банків, які отримали валюту в сплату за фрахт, страху-вання вантажів, брокерські та банківські комісії; фізичних і юридичних осіб, які мають зобов'язання по сплаті дивідендів, погашення позик, кре-дітов і ін. Таким чином, головним завданням валютного ринку є об-слуговування міжнародних економічних відносин.
На сучасному етапі валютний ринок виглядає як сукупність на-нальних, регіональних і світових ринків, межі між якими прак-тично стерті. Однак спочатку валютний ринок формується в формі національного валютного ринку. З середини XIX століття національні валютні ринки виникають в основних промислово розвинених країнах внаслідок наступних передумов:
високого ступеня концентрації та централізації банківського капі-тала;
встановлення кореспондентських відносин між банками;
розвитку засобів зв'язку, який спрощує контакти;
відсутність валютних обмежень по поточних рахунках.
Під національними валютними ринками прийнято розуміти сукупність-ність операцій, здійснюваних по відношенню до національної валюти банками, розташованими на території даної країни з валютного обслуговування її резидентів і нерезидентів. Крім того, до операцій внут-рішнього національного ринку відносяться валютні операції компаній меж-ду собою.
Залежно від ступеня лібералізації внутрішнього валютного зако-ства національний валютний ринок може існувати в формах: офіційного, напівофіційного, «чорного». Таким чином, кожен на-ціональний валютний ринок має свої особливості, що робить його уні-Кальний, не схожим на інші.
Під впливом інтернаціоналізації світової економіки, розвитку міжнародного ринку позикових капіталів, вдосконалення засобів комунікацій формуються міжнародні (регіональні та світові) ва-лютні ринки. На таких ринках відсутні валютні обмеження, осу-ється величезна кількість угод на значні суми, беруть участь суб'єкти всіх країн світового господарства.
Перспективи євро в якості міжнародної валюти залежать від того, чи зможуть країни Західної Європи створити єдиний фінансовий ринок, ко-торий був би здатний конкурувати з ринком США.
На організованих валютних ринках більш 1/2 всіх валютних угод здійснюється на валютних біржах, які виступають як некоммерче-ські підприємства і своїми головними завданнями мають мобілізацію часів-но вільних валютних ресурсів і організацію торгів. Такі ринки скла-дивать в Україні та багатьох країнах, що розвиваються. У більшості промислово розвинених країн (Японія, Франція та ін.) Роль валютних бірж за-лягає у встановленні валютних курсів і фіксації довідкових курсів валют.
Неорганізований валютний ринок включає всі позабіржові ва-лютні угоди, які відбуваються в більшій мірі безпосередньо між банками, і тому він називається міжбанківським. У промислово розвинених країнах близько 90% валютних угод здійснюється на даному ва-лютні ринку.
Незалежно від типу валютного ринку велика частина валютних операцій (85-95%) проводиться або від імені, або безпосередньо банками, Уполу-женого вести валютні операції. У США таке право надано всім банкам, у Франція і Японії - спеціальним кредитно-фінансовим установам, в Україні - лише тим комерційним банкам, які напів-чилі від Національного банку Генеральну і розширену ліцензії на ва-лютні операції.
З технічного боку функціонування сучасного валютного ринку можна представити у вигляді сукупності телексних, телеграфних, те-лефону і інших контактів між банками з торгівлі валютою. У зв'язку з цим все банки - учасники ринку повинні бути пов'язані між собою еф-ність і надійними каналами зв'язку і мати оперативне інфор-онное забезпечення. Швидкість отримання інформації є вирішальним фактором успіху операцій.
В даний час учасники валютного ринку, крім вже названих форм зв'язку, мають дилінгові системи (найбільш відомі і распростране-ни «Рейтер-дилінг», «Телерейт-дилинг»).
Таким чином, сучасні валютні системи і валютні ринки яв-ляють по-справжньому світовими, що робить їх важливою складовою частиною світового господарства і міжнародних економічних відносин.