Підстави, ресурси і функції влади.
Механізм влади, її ефективність і легітимність.
Політична влада в РБ.
Влада як така являє собою особливий вид суспільних відносин, властивий людству па всіх етапах його розвитку. Через владні відносини реалізується об'єктивна потреба суспільства в саморегуляції і самоорганізації.
У політичній павука існують такі основні трактування влади.
Натуралістична - людині як природного суті властиві прагнення до влади і возв-шення одних індивідуумів над іншими.
Бихевиористская виходить з розуміння вла-сти як особливого тина поведінки людей, одні з яких командують, а інші підкоряються. Полі-тична влада складається із зіткнень багатьох воль до влади як їх баланс, як рівновагу політичних сил.
Психологічна грунтується на бихевиорист-ському розумінні влади як результату поведінки індивідів, але де-гавкає акцепт на розкритті суб'єктивної мотивації цієї поведінки, виявленні його коренів у свідомості і підсвідомості людей. На думку творця теорії психоаналізу 3. Фрейда, влада виникає як взаємо-модействие волі до неї у одних людей і готовності до підпорядкування у інших.
Реляционистская розглядає владу як міжособистісне ставлення, що дозволяє одним індивідам ока-викликають визначальний вплив на інших, направляти чи изме-нять їх поведінку.
У найважливіших трактуваннях влади робиться акцент на різних сторонах і проявах цього феномена. З урахуванням цих трактувань влада в найзагальнішому значенні являє собою здатність і можливість суб'єкта диктувати свою волю в політиці об'єкту, використовуючи різні державно-правові засоби і методи.
Влада в суспільстві має джерело і основні параметри - масш-таби, обсяг, час і простір. Масштаби влади - це характеристика значення, розмаху, розмірів впливу тієї чи іншої влади. Обсяг влади - це кількістю-ство влади, зосереджене в чиїхось руках або в якихось орга-нах. Час влади - це період функціонування даної влади, того чи іншого владного органу. Простір влади - це визна-лені площі, території і регіони, в межах яких дана влада ефективна або принаймні формально функціонує.
Відмінними ознаками політичної влади є:
верховенство. т. е. обов'язковість, її рішень для всього суспільства;
загальність, публічність, т. е. функціонування на основі права від імені всього суспільства;
моноцентричність, т. е. існування єдиного державного центру прийняття рішень;
виключне право на нормотворчість.
Специфічними рисами політичної влади, найбільш повно виражають її сутність, є:
Суверенність - незалежність, неподільність влади (м.б. розділена між суб'єктами, які займають різні політичні позиції.
Наявність волі - усвідомленої політичної мети, програми і готовність їх послідовно реалізовувати.
Природа підпорядкування. Мотивація підпорядкування досить складна.
Сила влади, заснована на страху. спричиненої загрозою санкцій, прямо пропорційна тяжкості покарання і обернено пропорційна ймовірності уникнути її в разі непослуху.
На довголітньої звичці до покори. Це надійний чинник стабільності влади до тих пір, поки не приходить в протиріччя з вимогами реальному житті.
Найбільш стабільна влада, побудована на інтересі. тому спонукає підлеглих до добровільного виконання розпоряджень.
На переконанні в необхідності підпорядкування (залежить від менталітету, ціннісних установок).
Основні компоненти структури влади - це суб'єкт, об'єкт, джерело, ресурси і процес, який характеризується механізмом і способами владарювання.
Грань між суб'єктом і об'єктом влади буває умовною. В де-демократичну суспільстві народ є одночасно і суб'єктом і об'єктом влади. У суспільстві з недемократичним режимом народ є тільки об'єктом політичної влади.
Ставлення об'єкта влади до її суб'єкту може варіюватися від запеклого опору до добровільного підпорядкування. Готовий-ність до підпорядкування залежить від якостей об'єкта, від характеру пред-є йому вимог, від засобів впливу на нього.
Джерело влади - то, що дасть їй початок, звідки вона виходить, а саме народ, його прагнення до упору-доченності суспільного життя. Конкретними джерелами влади можуть бути потреби суспільства, законодавство, народне волевиявлення, революція, переворот, гроші, традиція, харизма, і т. П.
Ресурси влади - це засоби впливу суб'єкта на об'єкт відповідно до поставлених цілей.
Економічні ресурси - це матеріальні цінності, необхід-мі для виробництва і споживання, гроші як їх загальний еквівалентні-валент, техніка, земля, корисні копалини і т.
Культурно-інформаційні ресурси - це знання та інформація, а також засоби їх отримання і поширення (установи на-уки і освіти, засоби масової інформації). У сучасному світі значимість культурно-інформаційних ресурсів як джерелом-ника влади підвищується.
Демографічні ресурси - це найбільш універсальний вид ре-сурсів: люди, що виробляють матеріальні, культурно-інфор-ційні та інші ресурси.
Примусові (силові) ресурси - це зброя, інститути примусу і спеціально підготовлені люди. Ядро силових ре-сурсів складають армія, поліція, служби безпеки, суд, про-Куретура з їх речовими атрибутами.
Влада зазвичай застосовує різні ресурси в комплексі. Най-більшими можливостями в їх використанні в своєму розпорядженні государ-ство.
Особливості різних елементів влади (суб'єкта, об'єкта і ресурсів) і способи їх взаємодії використовуються в якості підстав для її типології.
Залежно від способів організації влади - монархічну, республіканську.
За сферами управління влада ділиться па державну, партійну, профспілковим-юзную тощо.
За функціями її органів - законодавчу, вико-чої і судову.
За широтою охоплення виділяються: мегавласть - міжнародне співтовариство і його організації (ООН, НАТО та ін.); макровласті - центральні дер-дарчі інститути; мезовласть - установи регіонального, обласного та районного масштабу; мікровласть - рівень влади в малих групах, самоврядування.
За формационному ознакою - первіснообщинний, рабовласницька і т.д.
За правовою ознакою - законну і незаконну, легальну та нелегальну.
З точки зору визнання влади суспільством - легітимну і нелегітимну.
Про характер і зміст влади можна судити по її функцій і ефективності. Функції влади - це коло її діяльності: органі-зація, управління, контроль, виховання, прогнозування, досягнень-ження суспільної злагоди.
Регулювання і задоволення суспільних інтересів і потреб;
Керівництво та управління життєдіяльністю держави, суспільством, активне сприяння його стабільності і прогресу,
Забезпечення конституційних прав і свобод громадян.
Запобігання, виявлення та вирішення різних конфліктів, досягнення суспільного консенсусу (згоди), підтримання громадського порядку.
Забезпечення гарантій демократичного формування і функціонування владних інститутів держави, громадського контролю їх діяльності;
Захист, зміцнення і розвиток державності.
3. Процес владарювання характеризується механізмом і способами владарювання.
Існує два основних підходи до владарювання:
1) спонукання об'єкта до дій, бажаним суб'єкту;
2) забезпечення бездіяльності підвладних, блокування небажаних-них для суб'єкта видів їхньої поведінки.
Способи владарювання можуть бути класифіковані як:
демократичні (за участю виконавців у прийнятті рішень);
тоталітарні (всеосяжний контроль суб'єкта над об'єктом);
конституційні (правління в рамках закону);
деспотичні (всевладдя і свавілля);
ліберальні (повага свободи і прав особистості) та ін.
Політичне панування означає структурування в суспільстві відносин командування і підпорядкування, організоване і законодавче оформлення факту поділу в суспільстві управлінської праці і зазвичай пов'язаних з ним привілеїв - з одного боку і виконавської діяльності - з іншого.
Ефективність влади - її спосіб-ність виконувати свої завдань і функції з найменшими витратами і витратами в максимально короткі терміни. Це результативність влади.
Критерії ефективності влади такі:
достатність підстав влади і оптимальність використання її ресурсів;
раціональність «вертикальної» і «горизонтальної» структур влади;
дієвість і своєчасність контролю за виконанням своїх розпоряджень;
організаційно-технічне та кадрове забезпечення обліку і ана-лізу владних розпоряджень;
наявність дієвої системи санкцій в разі невиконання розпоряджень владних структур;
У сучасних демократичних державах найважливішими фак-торами ефективного функціонування влади є наявність загальнонаціонального соглас ія з питання про цілі і шляхи розвитку даного суспільства, згуртованість і стабільність пануючої еліти. Відсутність цих умов здатне викликати запекле протистояння гілок влади, яке усу-губляет розкол суспільства і може призвести до смути і заворушень.
Важливими характеристиками влади є легітимність і легальний-ність влади.
Політіческаялегітімность - це суспільне визнання влади і її права на управління.
Легальностьвласті - це її нормативно-правова закріпленість, узаконену в відповідних дер-жавних документах. Перше поняття носить скоріше оцінний, етичний характер, друге - юридичний.
Легітимність і легальність влади найчастіше супроводжують один одного в періоди стабільного функціонування суспільства, коли плідно працюють інститути держави і громадянського суспільства, політика здійснюється з урахуванням громадської думки, ін-Терези груп узгоджуються шляхом досягнення компромісів.
Поняття легітимність було введено в політичну науку М. Вебером. Він запропонував розрізняти три «ідеальні типи» легітимно-сти, по визнавав і змішану легітимність.
раціональна легітимність. Вона опи-рается на визнані народом закони, в рамках яких виборчі-ються і діють представники влади.
Управління суспільством на основі законів влада здійснює за допомогою свого бюрократичного аппарата.Бюрократ - чиновник держапарату. Бюрократія (влада столу) - стиль управління, пов'язаний з тяганиною, паперотворчістю. У розробленій М. Вебером класичної теорії бюрократії сформульовані ос-новні вимоги до чиновництва, актуальні і сьогодні. Згідно з М. Вебером, чиновник повинен:
бути відділений від власності па засоби управління і має сті, підкорятися тільки службовому обов'язку;
діяти в рамках стійкої службової ієрархії;
мати чітко визначену сферу компетенції і влади;
працювати в силу контракту (на основі вільного вибору);
працювати у відповідності зі спеціальною кваліфікацією;
винагороджуватися постійними грошовими окладами;
розглядати свою службу як єдину або головну про- професію;
передбачити свою кар'єру;
діяти на переконання;
підпорядковуватися єдиній службової дисципліни і бути підконтрольний-ним службової ієрархії.
Бюрократію, що відповідає перерахованим параметрам, М. Вебер називав «раціональної», на відміну від «ірраціональної» бюрократії традиційних суспільств. Щоб уникнути перетворення бюрократії в замкнуту касту, що стоїть над суспільством і не здатну до інновації-циям, він пропонував здійснювати регулярнуюротацію управлінців (пропорційна заміна через певний термін) і забезпечувати контроль над ними з боку політичних інсти-Тутов.
Політична влада Республіки Білорусь.
У РБ склалася легітимна і сильна політична влада з чітким горизонтальним і вертикальним поділом. Горизонтальне поділ передбачає поділ політичної влади на
законодавчу (Національні збори, які обирається на 4 роки і складається з двох палат: верхньої - Ради Республіки (64 депутата) і нижньої - Палати представників (110 депутатів). Парламент є законодавчим і представницьким органом.
виконавчу (в особі Президента і Ради Міністрів Республіки Білорусь - вони здійснюють практичне керівництво країною, розробляє основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики, розробляє проект бюджету).
судову владу, представлену органами правосуддя (в особі Конституційного суду і всієї системи судочинства).
Вертикальне розподіл влади означає розмежування функцій між різними рівнями державної влади. Крім вищих органів влади існують обласні та місцеві (регіональні) органи влади (виконає. І розпорядився. Поради).
Президент РБ, будучи главою держави, гарантом Конституції, виступає гарантом функціонування всіх гілок політичної влади.
Політична влада в РБ знаходиться в розвитку і постійно вдосконалюється. Це визначається наступним:
переходом влади від монополізму до політичного плюралізму;
подальшою конкретизацією відносин владної вертикалі;
практичною розробкою принципу поділу влади, становлення системи стримувань і противаг;
підбором, навчанням і розстановкою професійних кадрів, здатних ефективно діяти в умовах ринкових відносин.
ефективної розробкою правової сфери, яка регламентує дії владних органів і подолання недоліків в прийнятті політичних рішень;
придбанням і розширенням досвіду застосування демократичних процедур в умовах становлення громадянського суспільства.