Що таке таврування злочинців? Це нанесення на тіла засуджених спеціальних знаків у вигляді зображень або букв. Залишалися вони на все життя, і такий спосіб покарання широко практикувався у багатьох народів з найдавніших часів. У рабовласницьких державах таврували рабів, які намагалися втекти. У середньовічній Європі клейма накладали на злочинців, які скоїли тяжкі злочини. Дана практика завжди підтримувалася Святий інквізицією.
Такий вид покарання ставив Клейменов в становище ізгоїв суспільства, так як випалені розжареним залізом літери або зображення неможливо було звести. І якщо навіть людина виправлявся і сам засуджував свої злочини, то все одно викликав жах і огиду у законослухняних членів суспільства.
Настільки жорстока практика тривала аж до першої половини XIX століття. Саме останнє таврування було скоєно у Франції в 1832 році. Після цього в Європі злочинців таврувати перестали, і даний вид покарання канув в лету. А яка ситуація з даного питання спостерігалася в Росії?
У Древній Русі таврувати злодіїв почали в Великому Новгороді в кінці XIII століття. Їм ставили тавро на щоку. Але треба зазначити, що на російській землі даний вид покарання не користувався популярністю. Ні за часів Івана Грозного, ні при перших Романових не спостерігалося поголовного таврування злочинців. Такий вид покарання не згадувався навіть в Зводі законів. Його застосовували, але надзвичайно рідко і як виняток.
Починаючи з 1637 року, стали таврувати словом «вор'» фальшивомонетників. Крім цього, за розбій стали випалювати літери «р з б», а за крадіжку літери «т а т» (татьба). Але практикувалося таке нечасто. З 1662 року бунтівників стали позначати буквою «б». Найбільшу популярність таврування злочинців набуло за Петра I. Цар їздив в Європу, надивився на місцеві порядки і почав активно практикувати таврування в щоку.
Таким способом позначили всіх стрільців, які брали участь в Стрілецькому бунті 1698 року. Потім взялися за злодіїв, а вже після цього дійшла черга і до каторжників, щоб в разі втечі їх можна було легко впізнати.
Але тут треба розуміти, що таврування ніколи не розглядалося як окреме покарання. Його застосовували після перетину батогом або виривання ніздрів. Спочатку клеймо представляло собою зображення двоголового орла, тобто злочинців не таврували, а орлілі. На початку XVIII століття, ще за життя Петра I, стали вводити літери. Злодіям спочатку ставили букву «в», а потім слово «вор'».
З 1754 року цей процес дещо видозмінили. Букву «в» стали випалювати на лобі, а на щоках з'явилися літери «о» і «р». Примітно те, що штемпеля для таврування почали виготовляти на монетному дворі, і вони придбали однаковий вид на території всієї імперії. Зі столиці стандартні штемпеля стали розсилати по містах і тюрмах, іншими ж штемпелями користуватися заборонили.
Змінювався і сам процес нанесення примітних знаків на тіло. Спочатку використовувалося гаряче тавро, як для домашньої худоби. Таку «друк» розжарювали до красна, а потім різко і сильно били нею по обличчю або іншого місця на тілі засудженого. У XVIII столітті гарячим тавром користуватися перестали. Замість цього з'явилися спеціальні пластини, втикані голками. Їх прикладали до потрібного місця, а потім виконавець покарання різко вдаряв по такій пластині молотком.
Утворювалися глибокі рани, що кровоточать. Їх натирали порохом. Той потрапляв під шкіру і залишався там назавжди. Видалити таке клеймо було неможливо. По закінченню десятиліть від пороху відмовилися і стали застосовувати суміш чорнила і охри.
А як надходили в тих ситуаціях, коли таврування виявлялося помилковим? Такій людині видавали спеціальний документ. У ньому говорилося, що накладене тавро недійсне. Сама ж неприваблива друк в любому випадку вона залишалась красуватися на тілі невинно засудженого.
У першій половині XVIII століття прогресивно мислячі люди почали висловлюватися проти таврування злочинців. Мотивувалося це тим, що Бог створив людину за образом своїм, а тому на обличчі і на інших частинах тіла не може бути місця для наруги. В результаті цього було поставлено питання про скасування таврування особи, але він не торкнувся інших частин тіла, зокрема передпліч і лопаток.
Але поки все це вирішувалося в міністерствах і відомствах, таврування злочинців тривало. У 1846 році ввели новий штемпель з літерами «до а т», що означало каторжник. З'явилися також літери «б» - побіжний і «с ь к» - засланцями. Вдосконалили і голки на пластинах. Їх почали золотити, щоб вони не іржавіли. Саму ж напис стали робити з розчину туші і індиго.
Практика таврування злочинців в Російській імперії тривала аж до 1863 року. Лише імператор Олександр II скасував даний вид покарання. Своїм рішенням самодержець поклав край нелюдському і такими, що ображають гідність людей обряду. Той став непривабливим штрихом історії, назавжди канули в небуття.