Вона вступила в шлюб з язичником Патрік, запальним і вели аморальну життя. Спочатку свекруха не злюбила її, але Моніка своєю лагідністю примирила її з собою. На відміну від багатьох дружин свого часу, Моніка не зазнала побоям чоловіка. За її словами, він ніколи не піднімав на неї руки завдяки тому що вона завжди утримувала свою мову, обузивая уста свої в його присутності (Пс. 38, 1).
«Пе-ред са-мим днем раз-ре-ше-ня сво-е-го, - пі-шет бла-дружин-ний Ав-гу-стин, - вона ду-ма-ла нема про пишний-них по- ховали, не до-мо-га-лась, щоб її по-ло-жи-ли в бла-го-во-ня або віз-двиг-ли осо-бий па-мят-ник, не за-бо-ти- лась про по-гре-бе-ванні на ро-дині. Та-ких по-ру-че-ний вона нам не осту-ві-ла, а хо-ті-ла толь-ко по-ми-на-ня у ал-та-ря Тво-е-го, ко-то -ро-му слу-жи-ла, не про-пус-кая ні од-но-го дня, бо зна-ла, що там по-да-ет-ся Свя-тая жерт-ва, ко-то-рій "уні-що-ж-но ру-ко-пі-са-ня, бувши-шиї про-тив нас" і одер-жа-на по-бе-да над вра-гом ...
Отже, на де-вя-тий день бо-лез-ні сво-їй, на п'ять-де-сят ше-стом го-ду жит-ні сво-їй і на трид-цять тре-тьем мо-їй, ця ве ру-ю-щая і бла-го-че-сти-вая ду-ша раз-ре-ши-лась від ті-ла ... для неї смерть не б-ла горь-ка, та по-про-ще для неї і не б-ло смер-ти. Про це неодмінно-лож-но сві-де-тель-ство-ва-ли і її нра-ви і "ве-ра нелі-це-мер-ва" ...
От-радий-но б-ло допом-нить, - по сло-вам Ав-гу-сти-на, - що в цій по-слід-ній бо-лез-ні, лас-ко-во бла-го-да -ря ме-ня за мої послуги оф-ги, на-зи-ва-ла вона ме-ня доб-рим си-ном і з біль-шою лю-бо-в'ю вспо-ми-на-ла, що ні-ко -гда НЕ чу-ша-ла вона від ме-ня бро-шен-но-го їй гру-бо-го або Оскор-бі-тель-но-го сло-ва. А раз-ве, Бо-же мій, Тво-рец наш, раз-ве ли-во срав-ні-вать моє по-чте-ня до неї з її слу-ж-ні-му мені? Лі-шив-ся я в ній ве-ли-кою уте-ши-тель-ні-ці, ра-ні-на б-ла ду-ша моя, і слів-но разо-дра-на життя, ставши-Шая оди-ний; її життя і моя слі-лись адже в од-но ».
І з вуст бла-дружин-но-го Ав-гу-сти-на з-ли-лась та-кая мо-літ-ва про сво-їй свя-тої ма-те-ри:
«Так пре-бу-дет вона в мі-ре зі сво-їм му-жем, до ко-то-ро-го і по-сле ко-то-ро-го ні за ким не б-ла за-му- жем, ко-то-ро-му слу-жи-ла "при-но-ся плід в тер-пе-ванні", щоб при-про-ре-сті його те-бе. І вну-ши, Держ-по-ді Бо-же мій, вну-ши ра-бам Тво-ім, бра-тьямов мо-їм, си-нам Тво-ім, гос-по-дам мо-їм, ко то-рим слу-жу сло-вом, серд-цем і пись-мом, щоб вся-кий раз, чи-тая це, по-ми-на-ли вони у ал-та-ря Тво-е-го Мо- ні-ку, слу-гу Твою, замість-сте з Пат-ри-ки-ем, недо-гда су-пру-гом її, через плоть до то яких увів Ти ме-ня в це життя, а як, я не знаю. Нехай з лю-бо-в'ю по-мя-нут вони їх, ро-ді-ті-лей мо-їх, на цьому пре-хо-дя-щем све-ті, і мо-їх бра-тьев в Те-бе , Батько, пре-б-ва-ю-чих в Пра-во-слав-ної Церк-ви, мо-їх со-грома-дан в Вічей-ном Іеру-са-ли-ме, про ко-то-ром взди-ха-ет в країн-наслідком сво-ем, з на-ча-ла його і до вікон-ча-ня, на-род Твій. І нехай мо-літ-ва-ми мно-гих пів-неї бу-дет ис-пол-ні-на по-слід-ня її прось-ба до мене, -через мою ис-по-адже, а не толь до через од-ні мої мо-літ-ви ».
У VI столітті її мощі били перенесені в крипту храму в Остії, а в 1430 році - в Рим, де покояться з тих пір.
В святої праведної Моніці бачать зразок матері-християнки, і шанують її як покровительку одиноких матерів та батьків-християн, чиї діти впали в різні помилки.
Свята праведна Моніка, моли Бога за нас!