Проект - це буквально «кинутий вперед», тобто прототип, прообраз якого-небудь об'єкта, виду діяльності, а проектування перетворюється в процес створення проекту. Педагогічний проект включає в себе прогностичне бачення шляхів вирішення актуальної педагогічної проблеми, містить комплекс пріоритетів, цілей, завдань і методів педагогічної діяльності.
Підкреслимо, що педагогічне проектування можливо тільки в тому випадку, якщо цінності, сенс і ресурси приймаються дитиною і спрямовані на його розвиток. У зв'язку з цим педагогічне проектування будується як інтелектуальне, ціннісне, інформаційне приречення умов, здатних спрямовувати розвиток перетворюються суб'єктів.
У вітчизняній педагогіці основоположником теорії і практики педагогічного проектування по праву може вважатися А.С. Макаренко. Він на практиці удосконалив «техніку дисципліни», «техніку покарання», «техніку розмови педагога з вихованцем», «техніку самоврядування». Продуманість дій, їх послідовність, терпіння, орієнтованість на індивідуальні особливості вихованця відрізняють його педагогічну систему. Він був переконаним прихильником проектування в людині всього найкращого, формування сильної, багатої натури.
Найважливіша актуальна проблема, з якою стикається педагог на етапі проектування навчального процесу, - це проектування його змісту. Навчальна програма і учень є проектом змісту освіти, на основі якого вчитель створює свою власну програму діяльності, самостійно приймає рішення, що відібрати для пред'явлення учням відповідно до цілей та умов педагогічної діяльності. Звідси технологія конструювання навчальної інформації - процес прийняття педагогічних рішень в умовах системи обмежень і приписів, які диктуються встановленими нормами (що і в якому обсязі з задається інформації повинні засвоїти навчаються); вихідним рівнем підготовленості учнів до сприйняття навчальної інформації; можливостями самого вчителя, а також тієї школи, в якій він працює.
У технологічному відношенні важливе значення має сама проблема навчального матеріалу і його задачного структурування. При її вирішенні пропонується розводити поняття "дидактичний матеріал" і "навчальний матеріал". Дидактичний матеріал, з точки зору Г.А. Балла, - це система об'єктів, кожен з яких призначений для використання в процесі навчання в якості матеріальної або матеріалізованої моделі тієї чи іншої системи, виділеної в рамках громадського знання і досвіду, і служить засобом вирішення деякої дидактичної задачі (навчальні посібники, карти, таблиці, набори карток з текстом, цифрами або малюнками, реактиви, рослини, тварини і т.д. в тому числі матеріали, створені на базі інформаційних технологій).
Навчальний матеріал - це система ідеальних моделей, представлених матеріальними або матеріалізовані моделями дидактичного матеріалу і призначених для використання в навчальній діяльності. Оскільки навчальна діяльність може розглядатися як процес вирішення системи навчальних завдань, то природно, що одиницею членування навчального матеріалу є навчальна задача. У зв'язку з цим навчальний матеріал допустимо розглядати як педагогічно доцільну систему пізнавальних завдань. Звідси побудова системи навчальних завдань стає стрижнем дій вчителя з проектування навчального матеріалу і розробці дидактичного матеріалу, в якому він знаходить своє втілення [6].
Для розуміння специфіки конструювання процесу навчання важливо звернутися до проблеми логіки навчального процесу, вперше обґрунтованої М.А. Даниловим. Він пропонує розглядати її в трьох аспектах: як основну лінію розгортання процесу навчання за курсом в цілому; як логіку процесу навчання, обмежену певною темою; як логіку навчального процесу в масштабі одиниці засвоєння. Між взаємопов'язаними логіками М. О. Данилова і типами педагогічних завдань, виділених з тимчасового ознакою, можна провести паралель точно так же, як між педагогічної завданням і "ланкою" навчального процесу [2].
Конструюючи навчальний процес, учитель подумки проходить всі ступені діяльності, яка приведе до наміченого результату. Модель навчального процесу представляється у вигляді проекту навчальної теми, яка отримала назву технологічної карти.
У структурі технологічної карти уроку виділяються блоки, відповідні ідеї технологізації навчального процесу:
І) блок цілепокладання (що необхідно зробити, втілити): тема уроку, мета і завдання уроку, планований результат (ЗУНи), лічностноформірующая спрямованість уроку;
ІІ) інструментальний блок (якими засобами цього можна досягти): тип уроку, навчально-методичний комплекс (джерела інформації, обладнання, дидактичний супровід);
ІІІ) організаційно-діяльнісний блок (структуризація на дії і операції): таблиця-схема «План уроку» (етапи, тривалість, дії вчителя і дії учнів), діагностика результатів уроку, корекція.
Отже, перерахуємо позиції, на які вчитель повинен спиратися при конструюванні технологічної карти уроку: карта має статус документа; в ній фіксується логічна структура навчального курсу (теми); вказані операції, їх складові частини; названі матеріали, обладнання; вказані інструменти; позначені технологічні режими; розраховане час; визначений кваліфікаційний статус виконавців. Технологічні карти по всіх темах навчального курсу інтегруються в атлас технологічних карт, який стає носієм основного змісту курсу.
Вивчення та узагальнення педагогічного досвіду показує, що складність конструювання навчально-виховного процесу полягає перш за все в тому, що при проектуванні змісту освіти повинні бути враховані наступні обмеження: відповідність вимогам науковості і практичної значущості; воно має укладатися в рамки відведеного на процес навчання часу; відповідність рівню підготовленості учнів до сприйняття цього змісту.
Відзначимо, що приступаючи до конструювання педагогічного процесу, особливо важливо, бачити місце кожної педагогічної задачі, будь то урок чи позакласне виховний захід, в структурі цілісного педагогічного процесу.
Планування педагогічного процесу
Логічним підсумком конструювання педагогічного процесу є матеріалізація проекту педагогічної діяльності у вигляді плану або плану-конспекту.
Розглянемо загальні підходи до планування педагогічної діяльності:
· Планування має будуватися на основі науково обґрунтованого прогнозу та проекту майбутньої спільної діяльності педагогів і вихованців, строго відповідати завданням навчання, виховання, розвитку особистості того, хто навчається;
· Матеріалізація проектів керівництва як навчально-пізнавальної, так і іншими видами діяльності школярів у позанавчальний час вимагає також обліку даних педагогічної діагностики про рівень навченості і підготовленості до сприйняття нової інформації, загальному розвитку і вихованості учнів, про рівень розвитку колективу і готовності вихованців до колективної творчої діяльності;
· В планах повинні знайти своє відображення інтереси і потреби учнів, повинна бути передбачена їх співвіднесеність з громадськими інтересами;
· Науково обґрунтоване планування передбачає продуману співвіднесеність окремих планів навчально-виховної роботи з загальношкільних планом.
До планів навчально-виховної роботи як документам, котрі спрямовують діяльність педагогів, пред'являється ряд істотних вимог:
- цілеспрямованість і конкретність освітніх завдань;
- стислість плану, його компактність;
- різноманітність змісту, форм і методів, оптимальне поєднання освіти і організації діяльності дітей;
- спадкоємність, систематичність і послідовність;
- поєднання перспективності і актуальності намічених видів роботи;
- єдність педагогічного керівництва і активності вихованців;
- реальність, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, рівня їх підготовленості та умов життя;
- зв'язок внутриклассной роботи з роботою поза школою;
- узгодженість плану з діяльністю школи і дитячих громадських організацій;
- гнучкість і варіативність планування [1, с.322].
У дидактиці розрізняють два етапи підготовки вчителя до уроку:
I етап - попередній. Його результатом є тематичний план, який представляє собою науково обгрунтований розподіл в часі (обсяг і послідовність) змісту навчального матеріалу з предмета. Етапи тематичного планування навчального матеріалу представлені в схемі 4.
II етап - безпосередній, результатом якого є продумування і складання планів окремих уроків. Етапи планування уроку і елементи плану уроку представлені в схемі 5.
Які ж дії робить вчитель при підготовці до уроку. Це перш за все вибір раціональної структури уроку і визначення його композиційної будови. Потім - планування матеріалу уроку, яке включає наступні дії: відбір необхідного матеріалу на один урок; виділення головного; структурування навчального матеріалу від легшого до складнішого; визначення місця ілюстрацій і демонстрацій на уроці; розташування завдань і вправ в порядку наростання їх складності. Далі - планування роботи учнів на уроці, яке полягає у виборі найбільш раціональних видів навчальної роботи класу і окремих учнів на різних етапах заняття, встановлення можливих труднощів школярів в тих чи інших видах діяльності, збільшення ступеня самостійності учнів. І нарешті, раціональний розподіл часу на окремі етапи уроку. При цьому важливо продумати логічні переходи від одного етапу уроку до іншого, визначити характер керівництва роботою учнів на кожному етапі уроку, передбачити можливі варіанти зміни в ході уроку в залежності від ситуації, що педагогічної ситуації.
Питання і завдання для самоконтролю: