Сторінка 25 з 29.
Вплив процесів глобалізації на геополітичне становище Росії
Глобалізація - розвиток економічної та політичної взаімозаві-ності країн і регіонів світу до такого рівня, на якому стає характерною-ся можливою та необхідною постановка питання про створення єдиного мі-рового правового поля і світових органів економічного і політичного управління.
Головна відмінна риса останніх десятиліть ХХ ст. - неви-дане розвиток науки і техніки. Світовий інформаційно-технологічний ринок - ринок результатів інтелектуальної діяльно-сті в упредметненої і нематеріальній формі - стає найважливішою сферою міжнародних економічних відносин. Місце країни в со-часовому світі визначається сьогодні не так достатком робочих рук і сировини, скільки якістю людського капіталу, рівнем освіти та практичного використання знань, інноваційною активністю еко-номіки.
Сучасні процеси глобалізації в науково-технічній сфері від-разілісь на зміст і спрямованість досліджень і розробок. Фундаментальна наука, по суті, інтернаціональна, остаточно пре-долає міждержавні бар'єри і стає загальноцивілізаційних-ним засобом проникнення в таємниці світобудови, самопізнання челове-пра, прогнозування світового розвитку.
Глобалізація перетворилася в одне з найважливіших проявів сучас-менной геополітики, оскільки виступає як процес, що відноситься до сфери відносин між народами і державами і охоплює її. Глобалізація є не що інше, як прояв сучасної постіндуст-риальной стадії розвитку економіки і суспільства в стосунках між країнами світу.
Сьогодні до числа головних тенденцій світового розвитку відносять фор-мування нової світової економічної інфраструктури, заснованої на якісно нових видах товарів - результати інтелектуальної діяль-ності. При цьому виділяються чотири основні форми міжнародно-го взаємодії в інноваційній сфері: ліцензування; прямі іно-дивні інвестиції; спільні підприємства; злиття і стратегічні альянси компаній різних країн, нерідко конкуруючих між собою.
Посилення інтернаціоналізації господарського життя в останній третині минулого століття поклало початок глобалізації світової економіки. Внаслідок кількісного наростання взаємозв'язків і взаємозалежно-стей між країнами світового господарства переходить в нову якість, у
все більшій мірі перетворюючись у відносно цілісну економічну систему, яка визначає розвиток національних господарств і в відомого-ної мірою диктує їм умови функціонування.
Сьогодні саме в економіці зв'язку між країнами стають тес-неї, взаємна залежність - жорсткіше, а потреба в багатосторонній ко-ординації - більш актуальні.
Глобалізація як процес - розвиток економічної та політич-ської взаємозалежності країн і регіонів світу до такого рівня, на ко-тором стає можливою та необхідною постановка питання про ство-Данії єдиного світового правового поля і світових органів економічного і політичного управління. На відміну від тенденції глобалізації як процесу виступає не тільки як об'єктивне вираження тенденції, але і включає усвідомлені і цілеспрямовані дії економічних і по-літичних інститутів, посилені політичною волею.
Генеральний секретар ООН Кофі Аннан особливо підкреслював роль саме останнього фактора: «Ми повинні виходити з того, що з багатьох питань розбіжності будуть ще довго зберігатися як між країнами, так і всередині самих країн. Загальні цінності призначені аж ніяк не для того, щоб усунути розбіжності, а для того, щоб допомогти нам раз-вирішувати ці розбіжності в обстановці взаємної поваги і не вдаючись до взаємного знищення.
Найважливіше значення при цьому має принцип терпимості та діалогу, бо без них не може бути мирного обміну ідеями та неможливо буде прийти до узгоджених рішень, що дозволяє різним країнам роз-тися за своїм власним шляхом.
Ті суспільства, які вважають себе сучасними, повинні усвідомити, що статус сучасного суспільства не забезпечує автоматично обста-новку терпимості. Навіть щирі ліберали і демократи можуть часом проявляти крайню нетерпимість до поглядів інших. Треба бути завжди напоготові і не піддаватися таким спокусам.
З іншого боку, суспільства, що ставлять на перше місце традиції, повинні усвідомлювати, що традиції зберігаються, перш за все, не тоді, коли вони закостенілі і залишаються нерухомими, а тоді, коли вони живуть і відкриті для вбирання нових ідей зсередини або ззовні » .
Глобалізація як нова якість життя народів і держав має різний зміст і різні межі в різних областях. Так, у сфері нових технологій, науки, інформації та комунікації практично не возника-ет необхідність в обмеженні руху до спільності.
Виниклий на рубежі тисячоліть світ далеко не однорідний. Напр-тив, нерівність в економічному розвитку, рівні та умови життя лю-дей як в різних державах, так подекуди й усередині одних і тих же країн різко посилюється, а світове політичне простір зазнає глибоку фрагментацію.
Умовою формування такої системи світового господарства виступу-ет наростання лібералізації національних ринків товарів, послуг, тру-та й капіталу, яка в останні десятиліття стала переважаючою тен-денцией міжнародного економічного обміну. Ступінь відкриття рин-ків з урахуванням національних інтересів та інтересів всього світового пові-щества узгоджується шляхом багатосторонніх торгових переговорів у рамках спеціалізованих міжнародних організацій, в першу оче-гу, СОТ.
Глобалізується світова економіка розглядається як єдине ціле, у взаємозв'язку і взаємозалежності складових її компонен-тів; в широкому сенсі, як стратегічна мета людства - єдина світова економіка без кордонів, з єдиними стратегією розвитку і валютою, а також уніфікованими правилами, стандартами і процедурами. Сприяють цьому, по-перше, глобальні інформаційні техноло-гии, завдяки яким було створено систему зв'язку, фінансів і біржової торгівлі, що охоплює весь світ в реальному часі.
По-друге, зовсім інша організація промисловості. У сфері масових виробництв вона залишилася конвеєрної, але тільки не під однією національною дахом, а одночасно під кількома або навіть як завгодно багатьма - в залежності від економічної доцільності.
Процес виробництва став дробитися на елементи, але тепер уже не за принципом технологічної послідовності операцій, а з урахуванням порівняльних переваг їх розміщення в тих чи інших точках земно-го кулі. Капітал замість того щоб притягати робочу силу, сам дві-нулся туди, де вона є в наявності у великій кількості, обмежено за-нята і тому дешева.
Тенденції світового економічного розвитку відкидають автаркію і закритість, позбавляють самоізолювався національні економіки ді-намізма, прирікають їх на животіння і відсталість. Однак, як показує досвід, надія на невидиму руку ринку необачно. Виникає необ-ходімость вбудовування в ринкові відносини системи стримувань і проти-вовес, здатних обмежувати негативні економічні і соціаль-ні наслідки і крайності спонтанного дії ринкових механізмів і стимулювати вирішення глобальних проблем людства. Це - прояв-ня загальної закономірності постіндустріальної трансформації ринкові-них інститутів у сфері міжнародних відносин з урахуванням їх особ-ностей.
Самі геополітичні підходи глибоко трансформуються, геополит-тика отримує інше забарвлення. Формується новий каркас світової системи і політики, що характеризуються наступними зрушеннями:
1. Переться грань між внутрішнім і зовнішнім середовищем діяльно-сті, між внутрішньою і зовнішньою політикою; при цьому стрімко на-Біра силу економізація політики, геоекономічний простір ста-новится головним.
2. Сформовані в світі на найбільш перспективних направле-ниях технологічного розвитку та ресурсного забезпечення рухливі транскордонні відтворювальні системи вивели військову компо-ненту на нові рубежі. Збройні сили функціонально трансформи-ються, вони захищають вже не тільки суверенітет держав і їх націо-нальні кордони, а й, в основному, економічні кордони (геоекономі-етичні інтереси, плацдарми, прерогативи) транснаціоналізірованних структур, зберігаючи контури інтернаціоналізованих воспроізводст-ських ядер ( циклів). Це в корені міняє підхід до військової реформи, со-ставу збройних сил і озброєння.
3. У цих умовах роль національних держав трансформується, найбільш розвинені з них перетворюються в транснаціоналізірованние «країни-системи». Вони вже не можуть не рахуватися з наднаціональними тенденціями в економічній, інформаційній, фінансовій, соціаль-ної, військовій та інших сферах. Вони починають грати роль глобального підприємця, делегують функцію реалізації стратегічних на-нальних інтересів і прагнень потужним фінансово-кредитним структурам, транснаціональним корпораціям, консорціумам, спілкам і т. П.
4. Докорінно змінюється зовнішньополітична мотивація: «країна-система» в рамках своїх інтернаціоналізованих програвання вальних ядер формує світовий дохід. Участь в його формуванні та розподілі є для національних економік вищим мотиваци-онним стимулом до економічного оперування в світовій господарських-ної системі: дипломатія бере це на озброєння. Прорив до участі в світовому доході здійснюється з використанням високих геоекономіче-ських технологій.
5. Традиційні зовнішньоекономічні (зовнішньоторговельні) доктрини втрачають свою силу. Зовнішня торгівля вже опосередковує не тільки розподіл праці між націями, державами (міжнародний поділ праці), але і, в основному, межанклавное поділ праці на стиках блукаючих інтернаціоналізованих відтворювальних ядер і «країн-систем». Оперування йде вже не на світовому ринку, а на новому стратегічному просторі - геоекономічному атласі світу, включаючи його національні частини.
Транснаціоналізація капіталу стає характерною рисою ін-стітуціонального розвитку всієї сучасної економіки. Вона охоплює насамперед сферу великого бізнесу, але стосується діяльності середніх і навіть невеликих компаній. За даними ЮНКТАД, в кінці 90-х рр. насчі-Тива майже 60 тис. багатонаціональних фірм, що мали більш ніж 500 тис. філій в різних країнах. Транснаціональні корпорації (ТНК) є основними дійовими особами сучасної світової еконо-міки. На основі наявних оцінок можна стверджувати, що вони контролі-ють 40-50% промислового виробництва, більше половини обороту мі-ровой торгівлі і переважну частину прямих і «портфельних» інвести-цій.
Домінуюча роль належить великим і найбільшим ТНК. 500 найбільших з них зосереджують більш 1/4 загальносвітового вироб-ництва товарів і послуг, 1/3 - експорту промислової продукції і 3/4 -торгівлю технологіями та управлінськими послугами. Їх центри располо-дружини в США, Японії, Німеччини, Франції.
Стратегія економічної глобалізації стала відповіддю на ті виклики, перед якими в останній третині ХХ ст. постало все людство, і тому стала результатом колективних зусиль, хоча, зрозуміло, при раз-них стартових умовах і незбіжних кінцевих прагненнях її навчаючи-стніков. Для передових країн це був виклик з боку можливостей, що відкриваються постіндустріальному технологіями, особливо з урахуванням перспектив глобального ресурсного та екологічної кризи, тобто кризи індустріалізму як такого.
На стику таких викликів і народилася стратегія глобалізації. За відно-шенням до відсталим країнам вона постала в якості системного підходу до вирішення масштабного завдання: підтримати їх фінансовими ресурсами міжнародної спільноти, одночасно сприяючи підвищенню еф-ності їх господарських систем на шляхах глибшої Інтегра-ції в світову економіку і формування механізмів, здатних забезпе Печі їх платоспроможність. Сьогодні в цих країнах мало хто жалкує про відмову від стратегії «опори на власні сили».
Одночасно великі корпорації намагаються прискорити темпи глоба-лізації, щоб ті обганяли темпи розвитку економіки і міжнародного поділу праці незалежно від ситуації в тих чи інших групах країн. Лібералізація економіки на ділі повинна видати вигоди цих корпора-цій за інтереси всього світового співтовариства - на шкоду компаніям, рабо-тавшім на внутрішній ринок. Це не могло також не позначитися на Вира-лення стратегії глобалізації.
Сенс стратегії глобалізації в дусі МВФ (Міжнародного ва-лютного фонду) полягає в тому, що підвищення ефективності націо- нальних економік має вилитися, в кінцевому підсумку, в збільшення суми світових благ. Хоча їх розподіл між націями, звичайно, ос-ТАНЕТ нерівним, але буде, тим не менш, рівноправним, тобто стане відповідати правилам гри з сумою більше нуля, в якій, як з-Вестн, кожен отримує більше, ніж раніше, але не однаково. Плюс до того збільшиться фонд благ, за допомогою якого можна буде підтримай-вать нижчі майнові групи населення.
Тут виникає порушена вище тема «глобальної імперії», образ «Четвертого Риму», країни-системи, простягає сферу своїх життєвий-них інтересів практично на весь світ. Тобто США дійсно є вже не національна держава, а якийсь новий со-ціально-політичний феномен.