І після цього «білим людям» вдавалося раз-ними праведними і неправедними шляхами по-купати або віднімати у тубільців цілющу кору і привозити її в Європу. Нарешті і в Європі вдалося створити дієві ліки з цієї кори. Особливо прославився англійський лікар Роберт Телбот. Він зумів вилікувати від малярії багатьох хворих, в тому числі французького принца Конде, за що був щедро нагороджений королем Людовіком XIV. Під враженням цих подій знаменитий французький байки-переписувач Жан Лафонтен написав цілу поему, про-славляющую хінную кору.
А технологія приготування ліків оказа-лась на подив простий. Кору розтирали в порошок і заливали вином. Виходила страшно гірка настоянка. Настоянку стали іменувати «хіна» (від назви кори «кіна-кіна»), а дере-во, з якого знімали цю кору, - хінним деревом. (Гіркота настойки така сильна, що на Русі з'явилося прислів'я, що існує до цих пір, - «гіркий, як хіна».) Пізніше, на початку XIX століття, російський учений Ф.І. Гізі ус-танов, що цілющі властивості корі надає міститься в ній алкалоїд. Його назвали хі-нином.
Як виявилося, цілющими властивостями обла-дає кора декількох видів дерев з семейст-ва маренових. Вони об'єднуються в один рід, якому Карл Лінней дав назву «цинхона» в пам'ять про Луїса Хінхоне. Чимало труднощів зустріли європейці при спробах знайти в природі хінне дерево. Найцінніше з хінних дерев - цинхони леджеровскую (Cinchona ledgeriana) - в дикому стані знайшли тільки один раз, в групі з півсотні дерев цього виду, в майже непрохідній місцевості в Бо-Лівії. Зробив це в 1865 р чоловік на ім'я Мануель Мамані. Ще один вид хінного дере-ва - цинхони червону (Cinchona succirubra) - назвали так за колір соку (молочно-білий, на повітрі він майже миттєво стає яскраво-червоним). Цікаво, що молоде листя, толь-ко що розгорнулися з нирок, теж мають яскраво-червоне забарвлення, тому хінне дерево впадає в очі. Добувачі хінної кори, за-біраясь на скелі або високі дерева, по цьому кольору видали розрізняли хінние дерева.
Коли європейці по-справжньому оцінили чу-додейственние властивості кори хінного дерева, настали важкі часи для цієї рослини. На відміну від аборигенів, дбайливо ставилися до дерев, «білі люди» розгорнули такі масштабні заготівлі, що хінне дерево ока-залось на межі знищення. Дерева нещадно рубали і здирали з них кору. І вже до початку 80-х рр. XIX ст. заготівля кори скоротилася в 20 разів! Ліки стало не вистачати. На щастя, завбачливі люди вже тоді стали раз-водити хінне дерево. Поступово все заготівлі сировини стали вестися на культурних плантаціях.
Написано чимало книг і статей, в яких розповідається про захоплюючої історії разведе-ня хінного дерева в Старому Світі. Справа в тому, що місцева влада в Перу та інших країнах, де росте це цілюща рослина, заборонили вивезення насіння і садивного матеріалу. Тим са-мим вони прагнули зберегти монополію на цінне протималярійних ліки. Експорт хінної кори приносив їм більший прибуток. Уже згадуваний Мануель Мамані за прода-жу насіння хінного дерева був заарештований, засуджений і загинув у в'язниці від жорстокого поводження. Одна з ботанічних експедицій з вивчення хін-ного дерева закінчилася трагічно: всі її учасники були розстріляні в ході військових дій в Колумбії. Ймовірно, вчених, склад-лявшего карти зростання цинхони, прий-ли за шпигунів. З великими труднощами, таємно (по суті справи злодійськи), все-таки вдалося ви-везти насіння хінного дерева з Південної Амери-ки. В одному випадку за молодими деревами був таємно висланий цілий військовий крейсер! Тільки в кінці XIX в. вдалося виростити з насіння сажнів-ці та закласти плантації цього цінного рас-тенія в Старому Світі.