Все сказане дозволяє зробити наступні висновки зі співвідношення права і справедливості:
1.справедлівость є ціннісне, нормативно-належне властивість змісту норм права;
2. право не створює і не визначає справедливості, воно лише відображає її або не відображає. Відображення може бути точним або спотвореним, повним або обмеженим. Через право держава як би зводить справедливість в ранг офіційної і захищається державою. Через право справедливість набуває юридично значущий характер, тим самим справедливість набуває одночасно регулює значення;
3.в праві справедливість знаходить своє існування, при цьому справедливість як би переходить у внутрішнє властивість права. Це залежить від того, чи здатна норма права здійснювати справедливість в кожному конкретному випадку чи ні.
4.справедлівость впливає на форму закріплення змісту права. Наприклад, чи буде норма права сформульована як диспозитивного або імперативної вимоги або припису;
5.справедлівость тісно пов'язана з рівністю, але це не тотожні поняття. Реалізуючи принцип справедливості, законодавець повинен прагнути до встановлення єдності правового статусу всіх громадян, допускаючи окремі вилучення лише при наявності вагомих об'єктивних обставин;
6.справедлівость є одночасно ідеєю і заходом регулювання поведінки і суспільних відносин.
З вище сказаного варто зробити висновок, що право і справедливість взаємопов'язані між собою, вони не можуть існувати окремо один від одного.
Тим часом, виникає ще одне питання, чи може поняття справедливості більш-менш адекватно відтворювати суть об'єктивних процесів і відносин правової дійсності? На це питання слід позитивно відповісти, тому що створення правових норм завжди пов'язане з урахуванням того, що сприймається суб'єктами права як несправедливе і справедливе. З юридичної точки зору зазначалося те, що хоча справедливість і пронизує всі сфери життя суспільства, але в правовому системі вона отримує найбільш яскраве втілення. Див. Лукашева Е.А. «Соціалістичне правосвідомість і законність.» М. 1973. С. 112. Це пов'язано зі своєрідністю права, яке регулює найбільш важливі ланки життя суспільства. Справедливість, будучи закріпленою, за допомогою норм права, виступає в якості визнаного і захищається державою масштабу порівняння дій людей. За допомогою права все те, що було лише моральним, набуває чинності закону. Втілена в праві справедливість відображає специфічно правову, якісну визначеність відповідних явищ і процесів. Таким чином, в справедливості як би підсумовується ставлення суспільства до права.
Явіч писав, що купуючи юридичну специфіку, справедливість не втрачає властивих їй якостей. Виражене через право вимога справедливості виступає не тільки в якості моральної, а й правової вимоги. Якби воно перестало бути справедливим з точки зору моралі, то і, будучи вираженим у праві, також не було б справедливим.
Якщо Ви помітили помилку в тексті виділіть слово і натисніть Shift + Enter