У психологічної теорії діяльності спілкування розглядає-ється як один з її видів. Воно має ту ж структуру, що і будь-яка інша діяльність: виникає на основі відповідних-щей потреби і збуджується відповідає їй мотивом, вклю-чає дії, спрямовані на мають смислове ставлення-ня до мотиву мети. У кожному віковому періоді спілкування має свої специфічні особливості, які визначаються розвитком потребностно-мотиваційної сфери.
Перші роки життя людини наповнені спілкуванням з близькими дорослими людьми. Народившись, дитина не мо-же сам задовольнити жодної своєї потреби - його годують, купають, вкривають, перекладають, переносять, йому показують яскраві іграшки. Виростаючи і стаючи все біль-ше самостійним, він продовжує залежати від доросло-го, який вчить його ходити і тримати ложку, правильно вимовляти слова і будувати вежі з кубиків, відповідає на всі його «чому?».
Потреба в спілкуванні у дитини з'являється рано, приблизно в 1-2 місяці, після кризи новонародженості. Він починає усміхатися мамі і бурхливо радіти при її появі. Мама (або інша близька людина, доглядаю-щий за дитиною) повинна якомога повніше удов-летворять цю нову потребу. Безпосередньо-емоцій-онального спілкування з дорослим створює у дитини радість-ве настрій і підвищує його активність, що стає характерною-ся необхідною основою для розвитку його рухів, вос-ємства, мислення, мовлення.
Що ж відбувається, якщо потреба в спілкуванні не задовольняється або задовольняється недостатньо? Діти, які опинилися в лікарні або в дитячому будинку, відстають в психи-зації розвитку. До 9-10 місяців вони зберігають бессмис-ний, байдужий погляд, спрямований вгору, мало рухаються, обмацують своє тіло або одяг і не прагнуть схопити попалися на очі іграшки. Вони мляві, апатичний-ни, не відчувають інтересу до навколишнього. Мова з'явиться-ся у них дуже пізно. Більш того, навіть при гарному гигие-ническом догляді діти відстають у своєму фізичному розвитку. Ці важкі наслідки нестачі спілкування в младенче-стве отримали назву госпитализма.
Таким чином, в перший рік життя повноцінне про-щення з дорослим є життєво важливим. Недостатньо-точне або не відповідає потребам спілкування негативно позначається на розвитку і пізніше, причому прояв цього негативного впливу на різних вік-них етапах має свою специфіку. Кожен вік, при-носячи нові можливості і нові потреби, вимагає особливих форм спілкування.
М.І. Лісіна вивчала, як змінюється спілкування дитини з дорослим людиною протягом дитинства. Вона виокрем-ляла чотири форми спілкування (табл. 1.1).
2. Ситуативно-ділове спілкування. У ранньому віці ребе-нок освоює світ оточуючих його предметів. Йому по-пре-жнемо необхідні теплі емоційні контакти з мамою, але цього вже недостатньо. Потреба в спілкуванні у нього в цей час тісно пов'язана з потребою в співро-робітництві, яка разом з потребами в нових впе-чатленіях і активності може бути реалізована в совмес-тних діях з дорослими. Дитина і дорослий, виступила-Пающіє як організатор і помічник, разом маніпулято-ють предметами, виконують все більш складні дії з ними. Дорослий показує, що можна робити з різними формами і-ми речами, як їх використовувати, розкриваючи перед дитин-ком ті їх якості, які той сам не в змозі обна-ружіть. Спілкування, що розгортається в ситуації совмест-ної діяльності, названо ситуативно-діловим.