Як показано в главі про сутність і загальні закономірності виховання, форми-вання і розвиток особистості вимагає організації двох взаімосвя-занних процесів - навчання і виховання у вузькому сенсі. Оскільки теоретичні основи навчання розглянуті в попередньому розділі посібника, в цьому розділі необхідно звернутися до розкриття теоретичних проблем виховання як специфічного процесу розвитку і формування особистості. Поняття виховання в російській педагогіці стало виділятися з другої половини XVIII ст. У цьому специфічному значенні, зокрема, воно вживалося в таких документах, як «Генеральний план московського виховного будинку» (1763), «Статут народних училищ у Російській імперії" (1786). У 1806 р слово «виховання» як особливе педагогічне по-нятие було включено в словник Російської академії. Однак аж до середини XIX ст. воно асоціювалося з поняттям «обра-тання» і фактично було його синонімом. З розвитком же педагогічній теорії і практики воно набуло самостійність ве значення.
Було, однак, час, коли деякі вчені намагалися утверж-дати, що оскільки навчання носить який виховує характер, то, отже, ні в яку особливої виховної роботи школа не потребує. Зазначена точка зору піддавалася критиці з сторо-ни найвизначніших педагогів. А.С. Макаренко в лекції «Проблеми шкільного радянського виховання» (1938) говорив: «У нас серед педагогічних мислителів нашого часу і від-ділових організаторів нашої педагогічної роботи є переконаний-ня, що ніякої особливої, окремої методики виховної роботи не потрібно, що методика викладання, методика навчального предмета повинна містити в собі і всю виховну думку. Я з цим не згоден. Я вважаю, що виховна область - область чистого виховання - є в деяких випадках окрема область, відмінна від методики викладання. Я залишаюся при переконанні, що методика виховної роботи має свою логіку, порівняй тельно незалежну від логіки роботи освітньої. І то і дру-гое - методика виховання і методика освіти, - на мою мені-нию, складають два відділи, більш-менш самостійних відділу педагогічної науки. Зрозуміло, ці відділи органічно долж-ни бути пов'язані. Зрозуміло, будь-яка робота в класі є завжди робота виховна, але зводити виховну роботу до образо-ванию я вважаю неможливим »[111].
Досить чітко розмежовувала виховання і навчання Н.К. Круп-ська. Вона відзначала, що навчання направляється головним чином на придбання знань і вміння застосовувати їх на практиці, і в цьому сенсі воно забезпечує обученност' школярів. Виховання ж вона пов'язувала з формуванням особистісних рис і якостей, кото-які характеризують вихованість людини. На цю специфіку по-спітанія вказував також професор А.Ф. Протопопов. «Істотний-ним ознакою розвитку, формування особистості, відбитим в понятті« виховання », - писав він, - є вироблення разнооб-різних якостей і властивостей особистості, її поведінки» [112].
Можна не тільки подумки уявити, але і спостерігати в житті, коли у іншої людини є певна навченість (знання, вміння), але не вистачає вихованості (низька культура відно-шень з людьми, не вироблені громадянські мотиви поведінки і т.д.). Учень може добре вирішувати завдання з математики, ус-пешно оволодівати знаннями з фізики, хімії та інших предметів, але проявляти егоїстичні нахили, не дотримуватися правил оп-рятності і особистої гігієни. Буває і так, що людина ніби добре працює на виробництві і має зовнішньої культурою (чемний, ввічливий з товаришами і т.д.), але в той же час прояв-ляє користолюбство, відрізняється лицемірством і т.п. Як бачимо, обу-ченность і вихованість - це далеко не одне і те ж.
Які ж специфічні проблеми є предметом дослі-нання теорії і методики виховання як спеціального розділу педагогіки? До цих проблем відносяться такі:
а) розкриття сутності і значення виховання в розвитку і формуванні особистості, розкриття специфіки виховання як пе-дагогіческого процесу;
б) визначення змісту виховної роботи;
в) розробка методів виховання;
г) дослідження системи виховної роботи з формирова-нию особистісних якостей учнів.
Вказуючи на специфічну сутність виховання і його відмінність від навчання, слід ще раз підкреслити, що ці процеси не від-межує, не ізольовані один від одного. Навпаки, в системі формування відносин вони найтіснішим чином пов'язані між собою і виступають в органічній єдності. Цей взаємозв'язок і єдність мають безліч найтонших переходів і педагогичес-ких відтінків. Зазначимо на найважливіші з них.
Перш за все потрібно відзначити, що незважаючи на свою специфічність виховання так чи інакше включає в себе елементи навчання, або навчання. На це, зокрема, вказував психолог Б.Г. Ананьїв: «Поняття навчання відноситься як до сфери навчання, так і до сфери виховання, оскільки воно містить в собі істотні ознаки освіти індивідуального досвіду в певних ус-ловиях управління поведінкою.
Жоден з початкових етапів виховання - розумового, морального і естетичного - не провадиться крім навчитися-ня відповідним актам поведінки і регулювання дій »[114].
Наприклад, щоб виховувати сумлінне ставлення до праці або патріотизм, потрібно допомогти учням усвідомити, у чому со-стоїть сутність цих відносин, навчити їх трудовим умінь і навичок, а також патріотичному поведінки, тобто використовувати прийоми навчання.
Потрібно також мати на увазі, що навчання є важливою формою спільної діяльності учнів і їх спілкування як з педагогом, так і один з одним. У процесі цієї діяльності і спілкування, якщо вони вміло організовуються, вчителі мають можливість надавати вихованням тельное вплив на школярів, вчать погоджувати свої дію-вия і вчинки з вимогами моралі, загартовувати вольові якості.
Нарешті, ріднить навчання і виховання спільність багатьох методів, за допомогою яких вони здійснюються. Як в системі навчальної, так і в системі виховної роботи широко використовуються методи роз'яснення (переконання), вправи (привчання), контролю і т.д.
Наведені положення дозволяють усвідомити не тільки спеці-фіку і єдність навчання і виховання, а й методичну логіку формування відносин. Цей процес, як правило, починається в системі навчальних занять (навчання) і триває в позаурочний час за допомогою проведення різноманітної позакласної виховної роботи. Це положення слід добре осмислити, бо в такій логіці в наступних розділах буде розкриватися процес формування в учнів різних відносин.
У процесі розвитку суспільства склалося і розвивається велика різноманітність ставлення-ний, які визначають настрій, діяльність і поведе-ня особистості і виступають в якості найважливіших компонентів її всебічного формування. Ці відносини можна розчленувати на наступні групи.
Другу групу складають моральні відносини. Вони включають в себе:
- ставлення до батьківщини (патріотизм), до інших країн і наро-дам (культура міжнаціональних відносин);
- ставлення до праці (працьовитість);
- ставлення до суспільного надбання, охорона природи і матеріальних цінностей суспільства (ощадливість і т.д.);
- ставлення до виконання службових обов'язків (дисцип-лінірованность);
- ставлення до інших людей і до самого себе (колективізм, чесність, правдивість, скромність, товариство, почуття собст-венного гідності).
Третю групу складають естетичні відносини (розумі-ня різних видів мистецтва, прагнення до творчості в області мистецтва і т.д.).
Четверту групу складають відносини, пов'язані з фізичним-чеський культурою особистості.
а) формування наукового світогляду, соціалізацію лич-ності;
б) моральний розвиток учнів, складовими частинами кото-рого є формування патріотизму та культури межнац-нальних відносин, сумлінного ставлення до праці, созна-тельной дисципліни, культури поведінки і т.д .;
в) естетичне формування учнів;
г) фізичний розвиток.