У сучасному значенні слово "техніка" вживається в двох значеннях. У широкому сенсі кожен вид людської діяльності має свою техніку, у вузькому ж - вона означає діяльність техніка по професії, як людини досягає практичні цілі. І саме в цьому останньому сенсі вона стає предметом вивчення соціології. Важливо, однак, відрізняти техніка від ремісника, який, за словами українського філософа техніки П.К. Енгельмейера, "виробляє свої твори виключно шляхом засвоєння раз назавжди виробленої рутини", але ще більш важливо провести відмінність між техніком і інженером: "на частку інженера випадає діяльність творча і спрямовуюча, на частку техніка - виконання". Інженер, як і вчений-натураліст, має справу з ідеалізованими об'єктами і схемами.
В епоху Відродження створюється нова суспільне середовище: перші інженери формуються з учених, які звернулися до техніки, чи ремісників-самоучок, хто долучився до науки. На арену виходить фігура інженера, техніка-фахівця, одним з основних, а пізніше і єдиним заняттям якого є виконання різних цивільних і військових технічних споруд. На зміну ремісничої технічної діяльності поступово приходить інженерна діяльність, яка спирається на науку. Важливу роль стали грати виникають повсюдно інженерні товариства та спілки, як загальноінженерні, так і спеціалізовані за видами техніки, що прийшли на зміну ремісничої цехової організації технічної діяльності. У сфері виробництва їх замінюють спочатку мануфактури, а потім фабрично-заводська організація виробничо-технічної діяльності.
Інженери проголошували орієнтацію на науку, але в своїй практичній роботі керувалися науковими досягненнями лише незначно. Лише в 20 ст. наука стає головним джерелом нових видів техніки і технології. Таким чином, саме інституалізація інженерної діяльності, тобто технічної діяльності, орієнтованої на науку, зажадала і організації спеціального наукового технічної освіти - вищих технічних шкіл, в яких поряд з підготовкою інженерів-фахівців починають проводитися наукові дослідження, орієнтовані на потреби техніки. Одночасно розвиваються й інші форми інституалізації інженерної діяльності, а саме: конструкторські бюро, галузеві науково-дослідні інститути і заводські лабораторії. В середині 20 ст. виникає також потреба підготовки поряд з вузькими спеціалістами, так званих «дженералістів» - інженерів-системотехніків, орієнтованих на управління самої значно ускладнилася інженерної діяльністю, що представляє собою кооперацію різного роду фахівців за видами компонентів, створюваної складної технічної системи, і за типами самої інженерної діяльності ( інженери-дослідники, конструктори, проектувальники, фахівці з впровадження та експлуатації нової техніки і т.п.).
Технократичне рух зародився в США на початку 20 ст. Одним з найважливіших вимог американських технократів було звільнення інженерів від залежності від диктату підприємців. Тим самим технократи протиставляли «служіння суспільству» і «національним інтересам» одностороннім інтересам великих приватних компаній. Технократи протиставляли анархії ринкового господарства планову організаційну модель, що спочивають на законах термодинаміки.
Ці уявлення були відомі німецьким технократів, які, однак, проголошували технократію як чисто «німецьку культурну цінність», протиставляючи орієнтації американських технократів на матеріальні цінності «перемогу духу». Лейтмотивом технократичного руху в Німеччині стає переконання, що інженери повинні замінити підприємців і політиків в сфері планування, ведення та розподілу продукції. З цим часто пов'язана і переоцінка ролі технічного прогресу в житті суспільства, майже релігійне поклоніння йому.
У тридцяті роки двадцятого століття і СоветскойУкаіни навіть ілюзорна «політична» самостійність успадкованого від царського режиму інженерного корпусу була незручна Радянської влади і партійного апарату, що ставив перед інженерами часто технічно нездійсненні при нормальних умовах роботи завдання прискореної індустріалізації СРСР, сформульовані в п'ятирічних планах правлячої партійної елітою з метою досягнення військово-технічного паритету в умовах «ворожого капіталістичного оточення». Для досягнення цієї мети потрібно було спочатку розгромити старі інженерні товариства та спілки, поставивши інженерів-фахівців в умови не тільки економічної, але і фізичної залежності від влади, а потім замінити їх новим поколінням технічної інтелігенції, відданих Радянській владі.
Згідно технократичної теорії, технічно все можливо. Тоталітарна держава фактично слід цієї лінії, діючи абсолютно вільно від громадського контролю: будь-яка критика громадськістю або пресою підтримуваних державою наукових, технічних і господарських проектів розглядається як порушення секретності і зрада державних інтересів. Тоталітарна влада діє з повною впевненістю в тому, що більшість громадян не здатне і не має права оцінювати державні дії, не в змозі внести внесок у суспільний розвиток. Цю функцію покликаний виконувати особливий шар менеджерів - привілейоване меншість (номенклатура), яка приймає рішення за все суспільство, в тому числі і в плані технічного розвитку.
Такого роду феномен іноді називають «експертократії», яка прагне отримати владу за допомогою встановлення контролю над складним апаратом прийняття рішень. При цьому послідовно підриваються спроби незалежного контролю процесу прийняття рішень з боку громадянського суспільства. Експертні ж оцінки, на які спираються рішення про фінансування тих чи інших проектів, можуть залежати від особистих інтересів експертів і представляються ними лобістських груп.
Саме вільний доступ до інформації призводить до руйнування тоталітарної системи і знищення основи для домінування технократії, оскільки основою їх є виключне право правлячої еліти на володіння недоступною іншим інформацією, яка циркулює по так званим закритим каналам. За порушеними же каналах циркулює або неповна або взагалі фальсифікована інформація. Така ситуація, однак, призводить, в кінцевому рахунку, до втрати навіть самими вищими ешелонами влади інформування про реальний стан справ в суспільстві.
У формується глобальному інформаційному суспільстві (або, як його називають, «суспільство знань») з'являються нові можливості відродження технократичного мислення: маніпулювання громадською думкою через електронні ЗМІ та Інтернет, тенденційне уявлення і спотворення інформації, зловживання довірою до науки і до засобів масової інформації та створення ілюзії їх «наукового» обгрунтування і т.п. Тому в інформаційному суспільстві є нагальна потреба і можливість боротьби з цими технократическими тенденціями за допомогою тих же мультимедійних засобів, просвіти населення та гуманітарної освіти інженерів, організації інститутів щодо незалежної оцінки науково-технічного розвитку та проведення системної оцінки наукових і технічних розробок і господарських проектів, а також здійснення міждисциплінарного прогнозування їх розвитку.