Сполучене Королівство - найстаріша пар-ламентская демократія. Це країна, кото-раю дуже давно не стикалася з війною на своїй території. Британія не претер-співала ніяких істотних революцій, а тому її інститути розвивалися неодмінно-ривно з феодальних часів і до наших днів. Наприклад, округ Тавісток, від якого я колись вперше був обраний в палату громад, посилає своїх представників в парла-мент вже 700 років. Мало знайдеться демократичних країн, в яких є такі округу. І, що особливо важливо, Вели-кобрітанія - капіталістична країна.
По-перше, це субсидованого житло, що надається ме-стнимі владою. По-друге, існують житлові коор-ператіви, керовані урядовим агентством, тобто агентство бере довгострокові позики у приватних компаній і здійснює урядове фінансу-вання, надаючи житло людям з низькими доходами. І третій спосіб - наймання житла в приватному секторі, який регулюється державою (без такого регулювання можливі зловживання з боку власників житла, через які люди опиняються на вулиці).
Уряд також стимулює придбання житла у власність. На-приклад, за допомогою варіацій з податком на заставу майна. Найчастіше по-купка житла здійснюється в розстрочку: початковий внесок становить не більше 10 відсотків, а решту грошей можна позичити і виплачено-вать протягом 20 років з відсотками. Щоб залучити людей до такого способу придбання житла, можна компенсувати ці відсотки. Раніше вико-валися і прямі субсидії на придбання житла. Багато в чому завдяки цим субсидіям ми і добилися того, що 70 відсотків британців стали влас-никами своїх будинків. Зараз субсидій вже не існує, оскільки ми при-йшли до висновку, що досягнута межа, і решта 30 відсотків ніколи домо-власниками не стануть.
Корінь проблеми в тому, що бідняки не мають вибору. Людина, у якого немає грошей, не може виїхати з збіднілої частини міста. І чим більше государ-ство вкладає грошей у таку місцевість, тим більше воно підтримує спільнота бідних, некваліфікованих, невдачливих людей. Тоді як енер-гічної та талановита людина прагне вирватися з такого співтовариства ту-да, де будинки краще і більше робочих місць. Тобто відбувається постійний відтік талановитих людей, який прискорює процес деградації місцевих со-товариств.
Тому ми вирішили розгорнути процес в зворотному напрямку і сказали місцевій владі: якщо ви хочете як і раніше отримувати урядові гроші, то повинні довести, що наші вливання призведуть до відродження цієї спільноти. Завдання було в тому, щоб переконати людей, здатних робити вибір, що мають для цього ресурси, повернутися в ті місця, звідки вони втекли. Цей підхід здійснювався двома шляхами.
Перш за все, ми прагнули стимулювати співпрацю в інтересах раз-витку. Ми вивели території колишніх промислових зон з державним-ної власності, з-під контролю місцевої влади або промислових об'єднань. Такий метод був застосований, зокрема, в лондонському Іст-Ен-де, де три тисячі гектарів землі займали колишні доки і газові зберігали-ща. Ми взялися за відновлення навколишнього середовища, очищали землю від за-бруднення, щоб ця територія стала привабливою. Після другої мі-ровой війни в Іст-Енді були тільки вдома, що надаються місцевими влас-тями. Якщо хтось хотів придбати житло у власність, він змушений був купувати його в іншому районі. В результаті молодь їхала, і економіка району деградувала. Тому ми звернулися до приватних підприємств, ко-торие стали будувати будинки на продаж - до 200 будинків на рік. І тим самим доби-лись не тільки припинення відтоку населення, але в район почали приїжджати нові люди, оскільки він розташований недалеко від фінансового центру Лондона. Так нам вдалося, з'єднавши сили держави і приватного сектора, зростання дить місцеве співтовариство і перетворити район нетрів в процвітаючу терри-торію.
Інший варіант пов'язаний з активізацією ролі місцевої влади. Раніше ми пре-доставляли їм субсидії, і вони самі вирішували, як розпорядитися грошима. Те-пер же ми виділяємо кошти тільки в тому випадку, коли місцева влада ясно показують, як розпорядяться ними. І вони відволіклися від плинності, зверни-лись до приватного сектору і взялися за відновлення навколишнього середовища, з-здавен умови для розвитку міст.
Це було в буквальному сенсі слова культурним шоком. Місцева влада нас зненавиділи. Виявилося, що участь в тендері збиває ціни, вносить еле-менти конкуренції і підвищує стандарти партнерства. Але проект продов-тулився. Починали ми з невеликих ділянок землі, потім перейшли до районів з населенням в 30 - 35 тисяч, а до кінця терміну повноважень нашого уряду звернулися до регіональної влади з проханням, щоб вони також разработа-ли і публічно представили свої корпоративні плани розвитку регіонів.
Треба відзначити, що через тендери розподілялася тільки частина грошей, переді-ставлять центром регіональним і місцевим властям. Я зовсім не думаю, що всі урядові кошти повинні виділятися на конкурсній основі - це може привести до величезних втрат, оскільки зруйнувало б інфраст-руктури в багатьох регіонах. На мій погляд, розігрувати на конкурсах 10 про-центів від загальної суми цілком достатньо. Як тільки ідея ініціативи ов-ладевает масами, то сам по собі виграш чи програш тендеру вже не ва-дружин. Змінюється спосіб мислення! Коли ми провели перший проект в Манчес-тере, люди з сусідніх районів стали шукати відповіді на запитання: а ми що - гірші? Не тільки влади, а й все населення стало включатися в процес. Атмосфера «просочилася» духом конкуренції і партнерства.
Природа бюрократії така, що, якщо дати центральному уряду дей-ствовать на власний розсуд, воно повністю задушить місцеві іні-ціатіви. Коли ми прийшли в уряд в 1979 році, я отримав купу паперів, які були зобов'язані постійно заповнювати службовці місцевих органів управління. Наприклад, для дозволу на будівництво житлового будинку потрібно було заповнити анкету з 80 питань, включаючи питання про колір цегли. Це була чистісінька зашморг для місцевої ініціативи.
Ми відкинули цю тяганину. Я вважав і вважаю, що центральні фонди - це тільки частина системи, і кошти з них повинні виділятися на конкурсній основі за участю місцевого самоврядування. Це не означає, що все повинно бути приватизовано, але необхідно партнерство двох секторів. У широ-кому сенсі роль держави має полягати в тому, щоб активізує-вати і надихати приватний сектор на створення робочих місць і масштабні інвестиції.
Одна з найсильніших сторін капіталістичної системи - це її беспо-щадность. Вона сама виявляє і усуває власні помилки. Государ-ство ж, як правило, прагне увічнювати власні помилки. Воно лю-біт прикидатися, що нічого особливого не відбувається, і переписувати старі плани, замість того щоб винаходити нові. Капіталісти ж немед-повільно припиняють цю діяльність і перекидають ресурси в іншу сфе-ру, яка може дати прибуток. Тому завдання політики держави - «за-ховай» капіталістичну систему в рішення громадських питань.
І це можливо! Коли ми в 80-х роках починали створювати систему партнер-ства, місцева влада і капіталісти практично не розмовляли один з дру-гом; були взаємна недовіра і напруженість. Але ми змусили їх працювати разом, і вони, почавши діяти, як партнери, стали друзями. Вони усвідомили, що спільними зусиллями можуть зробити набагато більше.
Світ швидко змінюється і стає тісним. Глобалізація веде до посилення конкуренції. Всі уряди змушені зважати на дисципліною ринку. Завтрашній світ - це світ добре поінформованих і освічених лю-дей, і держави зобов'язані бути більш відкритими і активними. Капіталізм рухає світовий процес. А державний сектор відповідальний за те, що-б гігантська сила, що створює багатство, залишалася в рамках дисципліни і регулювання з боку суспільства. Тільки так можна забезпечити цивилизующую-ванну життя суспільства в сучасному світі.