Гайка прибула до притулку, в мою зміну. Перше, що я побачила були її очі. На мене дивився маленький мультяшка. Дуже переляканий. «А що ти зі мною зробиш?» - запитували її карі круглі оченята. «Боже мій, малявочка, ну як, як ти опинилася в притулку? Як же не знайшлося когось, хто б не допустив цього, не взяв собі додому це маленьке волохате чудо? Хто викликав вилов на таку ось собаку? Думок ще було багато, як і така, що якби не дві собаки, які живуть в моїй родині, то поїхала б ця собака до мене. Довго сперечалися, як її назвати. Зійшлися на Гайке. Гаечкой. Колишня домашня. Знає, як натиснути на психіку. У неї тридцять днів карантину. А потім у вольєр. До іншим собакам. Рази в два, три більше її самої. І ось як її таку висаджувати? У притулку адже головне, що - не боятися. Інакше заклюють. А як їй не бояться? А адже Гайка навіть і не знає поки, що її чекає в найближчому майбутньому. Зараз працівники притулку вигулюють Гайку два рази в день. У вольєрі вона в туалет не ходить, терпить. Лащиться абсолютно до всіх. Аби взяли і повели з цього нового, чи не звичного і лякає її місця. Ми всі сподіваємося, що це тимчасове випробування в долі крихти Гаечки. І що скоро воно закінчиться. І наша підопічна поїде додому, ставши морально сильніше. І буде вона дарувати свою любов і відданість новим господарям, які ніколи її вже не зрадять!
