У купця Єремєєв Бабкіна сперли єнотову шубу. Завив купець Веремій Бабкін. Шкода йому, бачте, шуби.
- Шуба-то, - каже, - надто хороша, гражда-ні. Шкода. Грошей не пошкодую, а вже знайду злочинністю-ка. Плюну йому в морду.
І ось викликав Веремій Бабкін кримінальну собаку-шукача. Є такий собі чоловік в кепочці, в обмот-ках, а при ньому собака. Така собі навіть собачище - ко-річневая, морда гостра і несимпатична.
Тицьнув ця людина собачку свою в сліди біля дверей, сказав «пс» і відійшов. Понюхала собака воз-дух, повела по натовпу оком (народ, звичайно, зібрав-ся) і раптом до бабці Теклі, з п'ятого номера, підходить і нюхає їй поділ. Бабка за натовп. Собака за спідницю. Бабка в сторону - і собака за нею. Схопила бабку за спідницю і не пущать.
Звалилася бабка на коліна перед агентом.
- Так, - каже, - попалася. Чи не відмикати. І, - каже, - п'ять відер закваски це так. І апарат - це дійсно вірно. Все, - каже, - знаходиться у ванній кімнаті. Ведіть мене в міліцію.
Ну, народ, звичайно, ахнув.
- А шуба? - запитують.
- Про шубу, - каже, - нічого не знаю і відати не відаю, а решта - це так. Ведіть мене, карайте.
Знову взяв агент собачище свою, знову ткнув її носом в сліди, сказав «пс» і відійшов.
Повела собачище оком, понюхала порожній повітря і раптом до громадянина кербуду підходить.
Побілів управдом, впав навзнак.
- В'яжіть, - каже, - мене, люди добрі, созна-тільні громадяни. Я, - каже, - за воду гроші со-брав, а ті гроші на примхи свої витратив.
Ну, звичайно, мешканці навалилися на кербуда, стали в'язати. А собачище тим часом підходить до громадянина з сьомого номера. І смикає його за штани.
Зблід громадянин, впав перед народом.
- Пробачте, - каже, -віноват. Я, - каже, - це вірно, в трудовій книжці рік підчистив. Мені б, каже, жеребця, в армії служити і захищати оте-кість, а я живу в сьомому номері і користуюсь елект-рической енергією та іншими комунальними послуга-ми. Хапайте мене! Розгубився народ.
«Що, - думає, - за така вражаюча собака?» А купець Веремій Бабкін закліпав очима, глянув по-коло, вийняв гроші і подає їх агенту.
- відводити, - каже, - свою собачище до свиней собачим. Хай, - каже, - пропадає єнотова шу-ба. Пес з нею.
А собачище вже тут. Варто перед купцем і хвостом крутить.
Розгубився купець Веремій Бабкін, відійшов в сторо-ну, а собака за ним. Підходить до нього н його калоші нюхає.
Заблекотал купець, зблід.
- Ну, - каже, - Бог правду бачить, якщо так. Я, - каже, - і є сучий кіт і мазурик. І шуба-то, - каже, - братці, не моя. Шубу-то, - каже, - я у брата свого зажив. Плачу і ридаю! Кинувся тут народ врозтіч. А собачище і повітря колись нюхати, схопила вона двох або тро-их - хто підвернувся - і тримає.
Покаялися ці. Один казенні гроші в карти пропер, інший дружину свою праскою тюкнув, третій таке сказав, що і передати ніяково.
Розбігся народ. Спорожнів двір. Залишилися тільки собака і хвіст.
І ось підходить раптом собака до агента і хвостом ві-ляет. Зблід агент, впав перед собакою.
- Кусайте, -говорить, - мене, громадянка. Я, - го-ворит, - на ваш собачий харч три червінці отримую, а два собі беру.
Чого було далі - невідомо. Я від гріха ПОСК-реї змився.