Жила-була далеко, на березі теплого іспанського моря, одна симпатична-пресімпатічная добра відьмочка і було у неї в господарстві три вірних дружних кота. Як і годиться кожної справжньої відьмі - всі вони були абсолютно чорні, від вух до самого кінчика хвоста.
І ось одного разу, сидячи на морському піщаному березі, вирішили наші коти спробувати стати моряками, якщо вже живуть поруч з морем і човнів-кораблів повно на кожному кроці. Надумали вони поплисти в далекі-предальніе країни незвідані, щоб подивитися та дізнатися, як там інші іноземні коти-кішки живуть?
Цікаво чорної трійці було: які котячі інтереси мають заморські коти і на яких таких інших котячих мовах мова ведуть між собою. Підняли наші відважні коти прапор на своєму човнової кораблі і розсілися все по своїх місцях, хто у штурвала, а хто і на палубі примостився та й на сонечко примружився.
Довго чи коротко, пливли наші коти, як тільки повернули за найближчий кут ... так і опинилися вони зовсім в іншому новому-пренова місці. Там все було дивне таке, та й незвідане зовсім, одним словом абсолютно заморське. Зійшли дружні коти на чужій берег, примруживши свої зелені очі і озирнулися на всі боки.
Раптом, побачили вони зовсім поруч, на одному найближчому високому дереві, з плодами якимись червоними небаченими, сидить собі на гілці спокійнісінько-велично іноземна, руда-прерижая кішка. І була вона вся така з себе царевішна-королевишна, ну просто небаченої ніколи раніше заморської чарівної краси.
Ось це так! Ну просто все котячі очі, засліпила руда заморська красуня, всієї нашої чорної трійці. І спритна вона, і ніжна, і граціозна, і очі надзвичайно зелені має, та й вуса такі довгі, необкусанние! Вирішили коти-мореплавці спробувати свого щастя-удачі та й познайомитися з нею, пораспрашівать королевишна про тутешній заморському життя-буття.
Ось, набралися вони хоробрості, підкралися на м'яких лапках потихеньку ближче, та й дивляться на горду красуню від низу до верху. Несміливо так і проникливо промурчала вони: "Мяу-Мяу мовляв, Ваше котяче королівське Величність! З повагою до Вас троє котів-мореплавців, з далекого краю через найближчим рогом. Як звуть тебе руда котяча красуня?"
І ще додали: "Не будеш ти такий люб'язна спуститися з верхньої гілки вниз і поговорити з нами котами-іноземцями?" І тільки вимовили вони своє чергове - мяу, як раптом пролунав небувалий шум, гам, вереск і тупіт.
Злякалися наші коти незрозумілого шуму і ще більше оробели. Як раптом, з'явилося прямо перед їх чорними котячими мордами, зверіще-чудовисько небачене: страшне, кошлате, з чорними намистинами блискучих очей, ніколи раніше ніде ними не зустрічався.
Чули вони раніше про звіра лютому закордонному, начебто тер'єр-Йоркшир звуть, напевно це він і є. І вже так грізно це чудовисько лаяти незрозумілою, верескливий, іноземною зике! Так високо підстрибувало воно на місці, виляючи хвостом своїм на всі чотири сторони, немов флюгер під час шторму, що зовсім злякало нашу трійцю котів-мореплавців.
Вже так завзято-загрозливо захищало йоркширський чудовисько свою улюблену кішку-подружку-царевішну, небувалої краси, що злякалися наші чорні коти, остовпіли, та й мови втратили зовсім, ні слова пронявчали не можуть у відповідь.
А котяча-то королівна-красуня наїжачився вся на дереві своєму тронному, шерсть руда дибки встала, іскри вогняні із зелених очей метає, немов блискавок літніх сполохи. Ось і шипить вона розлючено, мовляв забирайтеся бродяги заморські непрохані туди, звідки прийшли, в країну свою далеку через найближчим рогом!
І продовжує вона далі загрозливо: "У нас і своїх місцевих вірних котів вистачає, та й Йоркшир всяких є на кожному кроці! А якщо ви забаритеся, то сечас мій лютий охоронець Йорк розірве вас на меліе клаптики, та на вовняні ниточки, і розметає все навколо по чисту морю іспанському! "
Ух, і злякалися відьмині коти. Ніколи так страшно раніше не було! Ось, вирішили вони не гнівити більше свою долю і від гріха подалі швиденько забратися геть. Як побігли вони назад підстрибом, обганяючи один одного і зовсім не озираючись назад, так і зайняли швиденько все свої місця в човні-кораблі.
Підняли наші чорні коти прапор своєї улюбленої країни "за найближчим рогом", та й відчалили по швиденькому, подалі від цієї заморської землі, так красунь там всяких дивних і чудовиськ лютих, не зрозуміло яких. Тримає котяча трійця точний-преточно курс, прямо за вітром вітряним в свій рідний дім, до ненаглядної доброї відьмочки своїй коханій!
І справді, як вона там без них обходиться бедняжечка? Хто тепер їй чаклувати допомагає, хто хвостами чорними трясе над чаклунським зіллям, так місцевих забобонних жителів хто залякує? Адже без них зовсім нікому чорної кішкою дорогу перебігти, прямо перед самим їх довгим носом!
І то правда, слава котячому богу, під час врятувалися всі троє друзів-морських капітанів: геть і чудовисько йоркширський в далекій дали залишилося і скоро дерево тронне гачкуватим, тієї королівни заморської НЕ ласкавою, зовсім з виду сховається.
Сидять морські коти, дивляться один на одного і зітхають, невдале подорож сталося. Та й взагалі, де це бачено-чувано, щоб коти мореплавцями були? Правильно люди кажуть: не котяче цю справу, небезпечне.
І вирішили вони твердо не виходити більше у відкрите море (ну, якщо тільки рибку поблизу половити) і не шукати більше пригод на свою чорну усатутю голову. Та й то вірно говорять, в гостях добре буває, а вдома-то на порядок краще!
Зовсім інша річ у своєму рідному теплому Примор'я "за рогом" - всі дерева облазив, все куточки позначені, все кішки залякані, місцеві собаки ніс не висовують, а також люди місцеві в страху розбігаються хто куди, побачивши чорної трійці. Скрізь облік і порядок, все знайоме, як свій чорний котячий хвіст-трубою і ніс-по-вітрі.
Та й господиня-то наша відьмочка-сімпатяжечка улюблена, вся з себе вже така господиня-господарська! І приголубить і пожурить, за вуха в потрібний момент посмикати, а головне - без образ, адже все у справі!
Як же вона без них: на кого шикати буде, ногою відштовхувати, так "зась" прикрикувати, кожен раз, коли зілля своє чаклунське варити буде? Адже без їх чорної трійці і смак зовсім не той у зілля чаклунського. Без їхнього догляд, відьмочка і рибки свіжої може не доповісти, та й сметанкою вчасно не приправити. За нею око та око котячий потрібен.
Ні вже, дзуськи, краще ми з нею, з ведьмочкой нашої ніжної залишимося і будемо служити їй правдою-вірою, та й не вірою теж! Щоб не забувала, що ми теж самі по собі коти, хоч і чорний перчений, хоч і при морі живемо! Няв-няв-мур! Пронявчали-сказано-зроблено. На тому й порішили дружно всі втрьох.
А відьмочка-то наша добра-ласкава, сімпатяжечка вся з себе така-претакая, все очі свої блакитні прогледіла, все сльози свої горючі виплакала, виглядаючи так чекаючи котів своїх вірних-чорних. Та й яке ж чаклунство без них, коли все з рук валиться без помічників.
Раптом, бачить вона гордих котів своїх чорних. Крокують вони важливо, нога в ногу, весело задерши хвости трубою і розчепіривши свої бойові вуса. Ух ти! Як же зраділа вона побачивши трійцю свою котячу! Застрибала відьмочка від задоволення немов коник зелененький, цокоче, заусміхалася на всю широчінь неосяжну губок своїх аленьких, заблищали-засяяли очі її голубенькі від щастя!
Від радості такої великої-превеликою-важливою, приготувала відьмочка-сімпатяжечка розкішний бенкет на весь приморський світ. Багато там різного ласощі котячого було і напоїв всяких делікатесних наготувала: вершково-молочно-сметанних. Ух, і смачно-мистецьки все було! І я там теж була, молоко-вершки пила, та сметану їла, підхвалюючи.
А коти чорні-вірні тільки дивилися на все це бенкет, хитро примружується, та й облизувалися багатозначно так, мурчіт собі важливо під ніс: "мур-мур-мяу", мовляв молодці ми - наша взяла! Тут і казочці нашої веселої кінець, а хто Новомосковскл і слухав, той теж молодець, тому що теж, як і ми котів любить!