(На матеріалі перекладу «Богослов'я» Іоанна Дамаскіна Іоанном екзархом Болгарським)
У доповіді розглядаються прояви семантичного синкретизму на різних мовних рівнях в їх відображенні в стародавньому перекладному тексті, встановлюється взаємозалежність цих проявів і робиться висновок про вплив структурної сінкретсеміі на мовну систему в цілому.
Синкретично характер середньовічного (в тому числі філософського) мислення відбився в мові і тексті [1] у формі «структурно-синтагматичною сінкретсеміі» [2], яка знайшла своє вираження практично на всіх мовних рівнях і зберігалася в текстах певної жанрово-стилістичної приналежності досить довго - за нашими спостереженнями, аж до XVIII століття. До текстів такого роду відносяться перш за все богословські твори, одне з яких і послужило матеріалом нашого дослідження - це переклад «Богослов'я» Іоанном екзархом Болгарським, виконаний в X столітті і зберігся по рукописи XII-XIII століття [по изд. 5]. У той період синкретизм виявляє себе ще досить яскраво - і відразу на декількох мовних рівнях - що знаходить відображення в тексті.
В першу чергу як відображення синкретизму можна розглядати появу дублетних поєднань в давньослов'янське перекладі, еквівалентних одному грецькому слову. Наприклад: всі убо pже pсть віддане нам 'закон'мь і п (ррки і а (п_ли і еваньгелісти пріемлем' і вемь і чьтем' і любім' (16 а-б): грецьке óÝâïìåí 'Поважаємо, шануємо, благоговіємо' передається дублетних поєднанням чьтем' і любім', в якому перша лексема є перекладом «дослівний», буквальний, а друга - смисловий еквівалент. Або: ти б№деть д'ждь новеі сеї землі і разделанеі нарекованіемьзовом' (dðéêëÞóåùò 'Найменування, призову') з (тго д (ха прісетящі сила (267 а-б); ов'гда ж pже Вь нашому ч№вьстве зло і болезньно, рек'ше скрьбі і печалі (èëßØåéò 'Муки, горе') і напасті (316 а-б).
Сутність перекладацьких дублетів в перекладних пам'ятниках розкрив в ряді своїх робіт Е. Ханзак. У вітчизняній славістики цією проблемою займалася [4]. Обидва дослідника вивчали дублети на матеріалі перекладів Іоанна екзарха Болгарського, який широко використовував даний спосіб переказу в своїх працях. Перекладацькі дублети, на думку Ханзака, не мають нічого спільного з синонимией, оскільки обидва слова в парному поєднанні абсолютно рівнозначні, і не можуть розглядатися як варіанти, так як створюються не як засіб подолання одноманітності в вираженні думки, а як прояви різних перекладацьких принципів - буквального (verbum de verbo) і смислового (sensus de senso) [6: 38-39].
Іншим проявом синкретизму мислення, відображеного в мові на лексико-семантичному рівні, стала нерозчленованість родо-видових відносин. Для Іоанна екзарха відношення між видом і родом лежить в горизонтальній площині: в вираженні однієї і тієї ж ідеї вони можуть виступати як варіанти, взаимозаменяться. Наприклад, грецьке ¼üäïí 'Троянда' в одному випадку перекладається як назва квітки (чагарнику), а в іншому - як квітка. пор. і Вь садех' ж і травах' ово плодово піщно, а дрyгая добровоньна і цветьна на красy нам 'дана, -шкіра земьнаго шіп'ка цвет' і ін' такожде (158б-159а) - зй нiмі ж - с'пряже і по приємний цвет№ і тьрн' на пом-новеніp ни Веди прест№п№ (161Б) і т. п.
Синтагматична сінкретсемія була, крім того, відчутною підтримкою такого явища, як семантичне калькування. Семантичне калькування передбачає наділення існуючого в мові слова новим, запозиченим з мови-джерела значенням. Семантичне калькування збігається хронологічно з періодом семантичного синкретизму слов'янської лексики, тому що купується нове значення вбудовується у вже наявний в мові семантичний комплекс певного слова і проявляє себе (принаймні на початку історії свого функціонування) тільки в своєрідному поле напруги між конкретним контекстом і його оригіналом. Таким чином, семантичний синкретизм в приймаючому мові був фактором, що сприяє семантичному калькированию. А семантичне калькування в свою чергу стримувало власне лексичне запозичення. Той факт, що в мові ранніх слов'янських перекладів питома вага власне лексичних запозичень досить невеликий, відзначали багато дослідників давньослов'янської книжності, і передумови до помірного використання запозичень містилися в лексичній системі слов'янської мови.
Яскравою словотворчої особливістю «Богослов'я» в перекладі Іоанна екзарха є велика кількість утворень нульовий суффиксации (більше 150 слів), більшість з яких вперше зустрічається саме в цьому пам'ятнику. Іменники нульовий суффиксации складають в «Богослов'я» особливий словотворчий пласт синкретичних імен, які поєднують в собі значення агентивное і акціональному. Навіть в контексті не завжди можливо визначити, яке саме значення вони в даному випадку актуалізують. Наприклад, імена №твьрда, вождь. сп (зй, в'здраз', сад' в наступному фрагменті: зй лежящііх' В'стані (PíÜóôáóéò), Стоящііх' №твьрда (óôÞñéãìá), Немощьниіх' ж'зл' (âáêôçñßá), Пасомиіх' палиця (¼Üâäïò), Обращающіх' ся вождь (÷åéñáãùãßá), Поспевающіім' с'врьшеніе (ôåëåßùóéò), Д (ши сп (зй (óùôçñßá) І пл'ті, вьсеі з'лі в'здраз' (Pðïôñüðáéïí), Всього добра давьць (ðñüîåíïò), Грех№ г№бітель (Píáßñåóéò), Сад' (öõôüí) В'скрешенію, древо життя через вечнаго (лл. 253 а-б). Як видно з наведеного прикладу, в грецькому оригіналі для іменування Христа переважно вживаються імена абстрактного значення. У слов'янському перекладі відбувається ряд трансформацій, коли, наприклад, грецьке абстрактне іменник передається ім'ям особи (г№бітель), і в результаті імена типу з (п) зй і вождь входять в ряд інших найменувань, у одних з яких формально однозначно виражено значення особи (г№бітель, давьць), у інших - абстрактне значення (В'стані, с'врьшеніе). Поза зв'язку з грецьким оригіналом неможливо визначити, яке саме значення вони актуалізують в даному контексті.
Граматичне вираз сінкретсеміі можна спостерігати в нерасчлененности суб'єктно-об'єктних відносин. Конверсію суб'єктно-об'єктної семантики найбільш наочно демонструють явища граматичного рівня - насамперед у формуванні заставних відносин в дієслівної сфері. На лексичному рівні прояви початкового синкретизму суб'єктно-об'єктних відносин не настільки яскраво виражені, хоча і тут можна виявити характерні приклади. До них відносяться, зокрема, вживання відносно-присвійних прикметників типу робота грехов'на-, д (вьствени- хвали, ан (г) ельскиі подраг' і т. П. В умовах метонимической суміжності ознака може переходити з об'єкта на суб'єкт, оскільки суб'єкт, що пізнає ще не виділяє себе з кола мислимих їм об'єктів, про що Потебня говорив: «первісна здатність пізнавати себе лише в (суб'єктивної) забарвленням мислимих речей» [3: 395]. «Річ», з боку якої Іоанн екзарх пізнає світ і висловлює його в слові , містить в собі і ідею суб'єкта.
Сінкретсемія, що визначає синтагма тексту, укладена в її рамки і створює поле смислового напруження в горизонтальній (символічної) площині тексту, в результаті має значення для текстопостроенія пам'ятника в цілому. Вона є чинником, що стримує розвиток вертикальних зв'язків тексту і яке обумовлює тим самим його згущене символічність.
З розпадом семантичного синкретизму зміцнюються вертикальні зв'язки тексту, що сприяє освоєнню і поширенню метафори, розвитку контекстуальної синонімії, що дала імпульс до впорядкування синонімічних відносин в систему в мові; розширюються словотвірні можливості, виникають нові моделі словопроизводства (конфіксація) і затверджується семантичне словотворення в повноті своїх способів.
3. Із записок по русской словесности. М. 1968. Т. 3.
5. Des hl. Johannes von Damaskus IÅêèåóéò Pêñéâxò ôyò # 147;ñèïäüîïõ ðßóôåùò in der Übersetzung des Exarchen Johannes: in 4 Bd. / Hrsg. v. L. Sadnik. Wiesbaden; Freiburg i. Br. 1967 - 1983. 4 Bd. (Monumenta Linguae Slavicae Dialecti Veteris. Fontes et Dissertationes; V).
6. Hansack E. Der Übersetzungsstil des Exarchen Johannes // Palaeobulgarica. 1977. Т. 1, ч. 3. С. 33-59.