Розвиток історії світової культури (рубіж XIX-XX століть, XX століття і кордон XX-XXI століть) можна розглядати як нескінченний ланцюжок романів і розставань «високої літератури» з темою капіталістичного суспільства. Так, кордон XIX-XX століть був охарактеризований появою двох ключових для всієї наступної літератури напрямів - натуралізму і символізму.
Символізм (від фр. Symbolisme, від грец. Symbolon - знак, пізнавальна прикмета) - естетичне течія, що сформувалася у Франції в 1880-1890 і який отримав широке поширення в літературі, живописі, музиці, архітектурі й театрі багатьох європейських країн на рубежі 19-20 ст. Величезне значення символізм мав в українському мистецтві цього ж періоду, який придбав в мистецтвознавстві визначення «Срібний вік».
Символісти вважали, що саме символ, а не точні науки дозволять людині прорватися до ідеальної сутності світу, пройти «від реального до реального». Особлива роль в осягненні надреальності відводилася поетам як носіям інтуїтивних одкровень і поезії як плоду надрозумних натхненням. Розкріпачення мови, руйнування звичних відносин між знаком і денотатом, багатошаровість символу, який несе в собі різнопланові і часто протилежні значення, вели до розпорошення смислів і перетворювали символістське твір в «безумство множинності», в якому змішувалися і зазнавали постійну метаморфозу речі, явища, враження і бачення. Єдине, що надавало цілісність в кожен момент розщеплюється тексту, так це унікальне, неповторне бачення поета.