Кількість гною, що накопичується в господарстві, залежить від поголів'я худоби, тривалості стійлового періоду, кількості підстилки, згодованих кормів. Низький вихід гною в господарствах часто пояснюється тим, що мало застосовують підстилки худобі, погано організовані збір і зберігання гною. Застосування соломи в якості підстилки сприяє збільшенню накопичення гною, підвищенню його якості, а також поліпшенню зоогігієнічних умов утримуючи-ня тварин. При рясному годуванні корів із середньорічним надоєм молока вихід гною при використанні щодня в підстилку 20 кг низинного торфу становить 11-12 т від однієї корови на рік.
За змістом води гній ділять на гарячий (кінський і овечий) і холодний (від великої рогатої худоби і свиней). Гарячий гній внаслідок меншої кількості води розкладається швидше тому його використовують для набивання парників, пристрої утеплений-них гряд і в якості біопалива.
Солому для підстилки краще подрібнювати до 10 см: вона більше поглинає сечі, гній виходить більш однорідним, його легше розподіляти по полю і легше заорювати. Ефективність гною на солом'яній різанні на 20-30% вище ефективності гною, приготов-ленного на підстилці з цілої соломи. При нестачі соломи і верхового (сфагнового) торфу для підстилки можна використовувати суху торф'яну крихту перехідного або низинного торфу, ступінь розкладання якого не перевищує 25% і вологість не більше 40-45%. При використанні в якості підстилки деревної тирси на-віз виходить поганої якості: в ньому мало азоту і багато повільно розкладається клітковини. Такий гній краще використовувати в якості біопалива в овочівництві закритого грунту, а на слідую-щий рік - під польові культури.
Якість гною залежить і від способу його зберігання. Розкладання гною відбувається під дією мікроорганізмів (бактерій, грибів, найпростіших). Під дією уреази, що виробляється уро-бактеріями, сечовина дуже швидко перетворюється на вуглекислий амоній: CO (NH2) 2 + 2Н2 О = (NH4) 2 CO3. Останній швидко рас-падають: (NH4) 2 CO3 = 2NH3 + СО2 + Н2 О.
Азотисті сполуки сечі при розкладанні перетворюються в газоподібний аміак, який представляє головне джерело втрат азоту в гної. Частина азоту мобілізують мікрофлорою грунту. Чим більше соломістий гній, чим більше в ньому легкоразлагающіхся безазотистих речовин і клітковини, тим більше кількість азоту буде закріплено в білкову форму тіла бактерій. До легко розкладаючись-ющимся безазотистих сполук відносяться цукру, крохмаль, органічні кислоти, кількість їх в гної залежить від корму і виду тварин. Органічні безазотистих речовини розкладаються на повітрі при температурі 50-70 °, в цьому випадку клітковина розпадається: С6 Н10 05 + Н2 О + 6О2 = 6СО2 + 6Н2 О.
При анаеробному розкладанні клітковини виходить вуглекислий газ і метан: С6 Н10 О5 + Н2 О = ЗСО2 + ЗСН4.
Клітковини в гної міститься 30-36% в перерахунку на суху речовину і пентозанов - 14-16%, які при зберіганні гною значно руйнуються. При пухкому зберіганні гною клітковина руйнується наполовину, а при щільному - незначно. При розкладанні гною утворюються також масляна, оцтова та інші кислоти. Швидкість розкладання органічних речовин в гної залежить від вологості, доступу кисню повітря і хімічного складу гною. Чим більше гній містить легкоразлагающіхся органічних речовин, тим швидше в ньому протікають процеси бродіння.
Нітрати і нітрити в звичайних умовах в гної не утворює-ються, так як бактерії-нітріфікатори чутливі до високої температури. Крім того, вони розвиваються в аеробних умовах, які відсутні в середніх і нижніх шарах гною. Несприятливих-приємно на ці бактерії діє і висока концентрація аміаку в гної, а також велика кількість розчинних органічних сполук.
В процесі зберігання відбувається розкладання гною. В зави-ності від термінів зберігання, умов, ступеня розкладання органі-чеських компонентів гною він набуває відповідний зовн-ний вигляд і консистенцію.
За термінами зберігання розрізняють чотири стадії розкладання гною, приготованого на солом'яній підстилці: свіжий, напів-перепрілий, перепрілий і перегній.
Свіжий, слаборазложившийся гній - солома незначно змінює колір і міцність.
Напівперепрілий гній - солома набуває темно-коричне-вий колір, втрачає міцність і легко розривається. У цій стадії розкладання гній втрачає 10-30% початкового ваги і така ж кількість сухої органічної речовини.
Перепрілий гній являє собою однорідну масу. Солома розкладається настільки, що не можна виявити окремі соломини. При такому ступені розкладання гній втрачає близько 50% ваги і сухого органічного речовини.
Перегній - пухка темна маса. У цій стадії розкладання гній втрачає до 75% ваги і сухого органічного речовини.
Для отримання гною гарної якості його треба правильно зберігати. Існують пухкий, або гарячий, спосіб зберігання (коли гній не потрібна ущільнюється), гарячепресованих - спосіб Кранца (коли гній пухкої укладання після розігрівання до 50-60 ° ущільнюється), і холодний, або щільний, спосіб зберігання (коли віддалений з тваринницького приміщення гній відразу ущільнюється). Щільний, або холодний, спосіб зберігання гною є найкращим з точки зору збереження в ньому поживних речовин. У цьому випадку зберігається досить постійна температура - 15-35 °. Втрати азоту порівняно невеликі, так як гній весь час знаходиться в щільному і вологому стані. У такій гній доступ повітря обмежений, а вільні від води пори зайняті вуглекислотою, що уповільнює мікробіологічну діяльність. В умовах високої концентрації СО2 вуглекислий амоній майже не розпадається на аміак і вуглекислоту. Аміак зв'язується також з органічними кислотами і добре зберігається в гної. Розкладання органічної речовини при такому способі загальмовано, і кількість гною, що стікає в жіжепріемнікі, невелике. Цей спосіб зберігання гною вимагає наявності в господарствах гноєсховищ.
У грунті гній розкладається мікроорганізмами, вуглець ви-виділяється в формі СО2. азот органічних сполук в процесі аммонификации перетворюється в амоній, який засвоюється рослинами або нитрифицируется до нітратів. При підвищеній вологості грунту і нестачі кисню в лужному середовищі можуть відбуватися процес денітрифікації та утворення молекулярного азоту N2. який безповоротно втрачається в атмосферу. При правиль-ної роботі з гноєм втрати азоту в результаті діяльності денітрифікатори різко знижуються. Цьому сприяє і торф, застосовуваний в якості підстилки.
При розкладанні гною відбуваються втрати не тільки азоту, але і фосфору. Це спостерігається головним чином при рихлому зберіганні гною. При цьому кількість водорозчинної фосфорної кислоти збільшується з 7 до 25-30%, а розчинної в 0,05 н. НС1 - з 30 до 80-85% від загального змісту в гної. Фосфор, що входить до складу органічних сполук, при розкладанні гною переходить в мінеральну форму. При анаеробному розкладанні гною в грунті може утворюватися фосфорний водень РН3 і відбуватися часткова втрата фосфору.
Калій в гної при зберіганні майже не втрачається. Наприклад, при рихлому зберіганні в водорозчинному стані його містилося 85%, змішаному - 91, щільному - 93% від початкового утримуючи-ня його у вихідному гної. При розкладанні гною в грунті калій незначно споживається мікроорганізмами і залишається в з'єднань-пах, доступних рослинам, а кальцій і магній зв'язуються образу-ющіміся в процесі діяльності мікроорганізмів кислотами.
Значно скоротити втрати органічної речовини і азоту при зберіганні гною можна шляхом додавання до нього 2-3% по масі простого порошкоподібної суперфосфату або прокомпостувати його з фосфоритного борошном, яку беруть з розрахунку 3-5% до маси гною. В цьому випадку фосфор фосфоритного борошна частково переходить в форму, доступну для живлення рослин, а отже, ефектив-ність гною підвищується. У цьому прийомі її можна використовувати не тільки на кислих дерново-підзолистих грунтах, а й на чорноземах. Додавати фосфоритне борошно до гною краще безпосередньо на оборі. Для цього розсипають її в зазначеній кількості, потім гній вивозять в гноєсховище або прямо в поле і укладають у великі штабеля. Фосфоритне борошно ретельно пере-мешівается з гноєм, і виходить хороший компост, при зберіганні якого значно скорочуються втрати азоту.
Кращий спосіб зберігання гною в гноєсховище і в поле холодний. Для цього після видалення з тваринницького помеще-ня його треба укладати в великі ущільнені штабеля шириною не менше 5-6 м і висотою в ущільненому стані не менше 2,5-3 м. При зберіганні гною в ущільнених штабелях з нього менше втрачається азоту і органічного речовини, більше накопичується і зберігається аміачного азоту (табл. 2).
Таблиця 2. Середні втрати органічної речовини і азоту при різних способах зберігання гною протягом 4 місяців (дані ВІУА і НІУІФ),%
Гноєсховище для зберігання гною розміщують в 50 м від обори; від інших приміщень і джерел питної води -не менше 200 м. Майданчик повинен бути рівним, на піднесеному місці, бажано обнесеною деревами. Для збору рідини влаштовуються вають колодязь на відстані 1,5-2 м від гноєсховища. Стінки його викладають цеглою на цементі. Колодязь повинен мати люк з двома дерев'яними кришками. Розмір гноївкозбірниках залежить від розміру гноєсховища. При наявності інфекційних захворювань тварин або змісті в гної карантинних бур'янів зберігання і використання гною визначаються вказівками ветеринарної та карантинної служб.
Вивозять гній в поле взимку, так як в цей час більш вільний транспорт. Однак слід вивозити гній в полі в будь-який час року, коли є можливість. Укладати гній потрібно великими шта-белями (ширина 3-4 м, висота 1,5-2 м). У малих купах зберігати гній не можна, так як втрачається до 35-40% азоту. Крім того, він промерзає, а навесні промивається талими водами, внаслідок чого поле удобрити-ється нерівномірно і не може весняна його обробка. При зберіганні гною в поле взимку майданчик, призначена для закладки штабеля, повинна бути очищена від снігу. На майданчик укладають торф, солом'яну різання або інший вологоємний матері-ал шаром 20-30 см для поглинання гною. Зверху гній закривають торфом або соломою. Якщо гній після розкидання по полю довго не заорюють і висихає, то ефективність його сильно знижується через великі втрат аміачного азоту. Тому після розкидання гною потрібна негайна закладення його в грунт.