Печоріна ще цікавий навколишній світ, він здатний під-чиняться імпульсивним душевним поривам (спалахнув інтерес до молодої красуні, бажання проникнути у таємниці не-звичайних подій); Печорін готовий до активної дії, нехай навіть це «дія порожнє»; Печорін ще вірить, що щастя, пов'язане з набуттям сенсу життя, можливо для нього.
За маскою холодного і байдужого людини, яку через брав для себе Печорін, ховається чуйна душа і серце, спрагле любові. Печорін усвідомлює, що прояв істин-них почуттів не доречно в тому суспільстві, в якому він живе. Не маючи можливості реалізувати свої устремління в житті і відчуваючи при цьому свою перевагу над оточенням, він вибирає роль вершителя чужих доль, але це не приносить йому ні задоволення, ні щастя: змушуючи страждати дру-гих, він страждає сам.
Печорін ще прагне до набуття душевної гармонії, заради чого він готовий до дії. Але Печорін - натура протидії речівая, в ньому уживаються сила характеру, завзятість, настій-тична в досягненні мети, благородство і нездатність до сталості, небажання пожертвувати своїми примхами заради іншої людини.
Події зовнішнього світу все ще продовжують цікавити Печоріна, але він вже не вірить в можливість особистісного віз-дії на них: людина не в силах змінити обставини, так як змінити призначену кожному долю неможливо. Але в печоринской трактуванні фаталізму звучить романтична ідея свободи дії, можливою та необхідною для каж-дой особистості: «Я завжди сміливіше йду вперед, коли не знаю, що мене чекає».
Завершення дороги, підсумок життєвого шляху Печоріна: повна байдужість до життя, до людей, до власної долі. Печорін не знаходить розуміння мети і призначення свого життя, тобто не знаходить вірного шляху, а втрачає себе. Йому нікуди і нема чого далі йти, тому єдиним виходом для героя яв-ляется смерть.
"Герой нашого часу"