На рубежі XX ст. у виробництві сталися найбільші сдви-ги. Перш за все різко зросли його масштаби і концентрація, що виразилося в появі підприємств-гігантів, на яких були зайняті тисячі і десятки тисяч робітників і інженерів, при-змінювалися дороге устаткування, складні технології, засновані на останніх досягненнях науково-технічної мис-ли. Відповідно змінився і склад працівників: це були вже досить освічені і грамотні люди, початківці осоз-Нава себе як особистість, розуміти свою роль і можливості.
У цих умовах треба було докорінна зміна управ-ня виробництвом, приватними незначними перетворення-ми задовольнятися було вже не можна. Йшлося про впровадження інших організаційних структур, схем управління, створення умов для суворого дотримання технологій, точності виконання тру-дових операцій і т. Д. Всього цього колишня система управління, яка базувалась в основному на емпіричних даних, забезпечити не могла: були відсутні наукові знання про закономірності орга-нізації виробничих процесів, оптимальної послідовності операцій і режимах роботи обладнання, технічного-ких та інших стандартах, особистих можливостях людей, та й самі працівники не були достатньо обу ченнимі і підготовленими. В результаті впровадження будь-яких нововведень не приносило бажаного результату, а величезний накопичений технічний і еко-кий потенціал підприємств залишався не реалізованим.
Передумови для поновлення організації виробництва в зна-ве мірою вже були це досвід індустріального уп-ління, накопичений в XIX в. і досягнення в таких галузях знань, як економіка, соціологія і психологія. Але безпосереднім-тиментом поштовхом для розвитку цього процесу і формування справді наукового менеджменту, який відповідав вимогам епохи, стали масові експерименти на промислових підприємствах.
В процесі еволюції склалося кілька шкіл менеджмен-та, якими були розроблені концепції управління. Основ-ні концепції наступні:
управління з позицій психології і людських відносин;
управління з позицій науки про поведінку.
Концепція наукового управління одержала розвиток в США з на-чала XX в. Її основоположником став американський інженер Фредерік Тейлор (1856-1915), книгу якого «Принципи науч-ного управління» (1911) вважають початком визнання менеджмен-та наукою і самостійною галуззю дослідження.
Тейлор вважав менеджмент істинної наукою, яка покоїться на точних законах, правилах, принципах відділення планування від фактичного виконання роботи. Він зробив важливий висновок, що робота з управління - це певна спеціальність. Орга-нізація в цілому виграє, якщо кожна група працівників со-осередок на тому, що вона робить успішніше всього.
Тейлор розробив систему наукової організації праці, побудовану на п'яти основних принципах.
• Науковий підбір робітників. Ефективне виробництво требу-ет підбору за кожним видом робіт відповідного працівника, який має для цього особливі здібності. Для перевірки спо-здібностей розробляються тести.
• Наукове вивчення праці та навчання робітників. Наукове изуче-ня витрат часу, рухів, зусиль має розвиватися, щоб можливо було тренувати і навчати робочого для досягнення максимальної ефективності виробництва.
• Спеціалізація роботи. Виробництво повинно бути розділі-но на складові частини, і всі робочі стають фахівцями за своїми видами робіт.
• Важливість спонукальних мотивів (заробітної плати).
• Справедливий розподіл відповідальності між робітниками-ми і керуючими.
Найбільшими послідовниками Тейлора були його соотече-ственник Френк Гілберт (1868-1925) і Ліліан Гілберт (1878 1972). В їх роботах акцентувалася увага на тому, що сьогодні відомо як людський ресурс управління.
Завдяки розробці концепції наукового управління менед-жмент був визнаний самостійною галуззю наукових дослід-ваний. Було доведено, що методи, використовувані в науці й техні-ке, можуть бути ефективно застосовані в практиці діяльності організацій для досягнення намічених цілей.
Методологічну основу цієї школи становив так називає-мий традиційний підхід до організації, яка рассматрива-лась як щось, що складається з самостійних, ізольованих один від одного елементів, функціонування яких, однак, підпорядкованих-вується певним загальним закономірностям. Завдання менедж-мента розумілася як виявлення цих закономірностей і керуючи-ство відповідно до них кожним напрямком діяльності організації поза зв'язком з іншими. Це означало ігнорування на ділі реального єдності внутрішніх процесів організації і необхідності цілісного управління нею, а отже, огра-нічівало можливості повного використання наявного про-виробничого потенціалу.
Концепція адміністративного управління спрямована на раз-робітку проблем і принципів управління організацією в це-лом. В рамках цієї концепції в 1920-ті роки було сформулювати-вано поняття організаційної структури фірми як системи взаємозв'язків, що має певну ієрархію. При цьому організація розглядалася як замкнута система, поліпшення функціонування якої забезпечується внутрішньофірмової раціоналізацією діяльності без урахування впливу зовнішнього сере-ди. З'явилося розуміння того, що організацією можна управ-лять систематизовано, щоб більш ефективно досягти мети. Ця концепція отримала також назву класичної тео-рії управління.
Біля витоків класичної теорії управління стояв француз Анрі Файоль (1841-1925), який вважається «батьком наукового менед-жмента». Функціонування будь-якої організації Файоль зводив до наступних основних видів діяльності:
технічної - здійснення виробничого процесу;
комерційної - закупівля всього необхідного для створення то-варів і послуг та збут готової продукції;
фінансової - залучення, збереження та ефективне вико-користування грошових коштів;
бухгалтерської - проведення статистичних спостережень, ін-інвентаризації, складання балансів і т. д .;
адміністративної - надання впливу на працівників;
захисту життя, особистості та власності людей.
Кожен з цих видів діяльності потребував управлінні, що припускав здійснення функцій планування, органі-зації, координації, контролю, мотивації.
Глибоко осмисливши закономірності функціонування орга-нізації, Файоль сформулював 14 знаменитих принципів ад-міністратівной управління, які зберігають своє значення і до цього дня. Ось як вони звучать.
1.Разделеніе праці. Підвищується продуктивність за рахунок спрощення завдань, що вирішуються кожним працівником, що дозволяє значно збільшити випуск продукції. Отже, про-процес виробництва повинен бути розділений на невеликі піддаю-щіеся управління частини.
2.Власть і відповідальність. Влада є право віддавати распо-ряжения і сила, що змушує підкорятися. Влада немислима без відповідальності, тобто без санкцій - нагороди або кари, з-супроводжуючих її. Усюди, де діє влада, виникає і відповідь-ність.
4.Едіноначаліе. Службовцю може давати вказівки відноси-кові якої-небудь дії тільки один начальник.
5.Едінство керівництва. Цей принцип можна виразити так: один керівник і одна програма для сукупності операцій, що переслідують одну і ту ж мету.
6.Подчіненіе приватних інтересів загальним. Інтереси службовців або групи службовців не повинні ставитися вище інтересів підпри-ємства.
7.Вознагражденіе. Оплата виконаної роботи повинна бути справедливою і по можливості задовольняти персонал підпри-ємства, наймача і службовця.
8.Степень централізації. Централізація може бути прийнята або відкинута в залежності від тенденцій керівництва і йдуть-нізацією, але в більшій чи меншій мірі вона існує все-гда. Питання централізації і децентралізації - питання міри. Справа зводиться до знаходження ступеня централізації, найбільш сприятливою для підприємства.
9.Іерархія керівників. Ієрархія є ряд керівних посад, від найнижчих до найвищих.
10. Порядок. Відома формула матеріального порядку: визна-ділене місце для кожної речі і кожна річ на своєму місці.
11.Справедлівость. Для того щоб заохотити персонал до ис-полнению обов'язків із завзяттям і відданістю, треба відно-ситься до нього доброзичливо. Справедливість є результат со-четанія доброзичливості з правосуддям.
12.Постоянство складу персоналу. Плинність кадрів - одне-тимчасово причина і наслідок поганого стану справ. Організа-ція повинна прагнути до досягнення довгострокових соглаше-ний з працівниками і менеджерами. Коли зміни зводяться до мінімуму, особливо на управлінському рівні, більш імовірно, що організація буде працювати успішно.
13.Ініціатіва - можливість створення і здійснення пла-ну. Свобода пропозиції і реалізації його також відноситься до ка-Тегор ініціативи.
14.Едіненіе персоналу. Не треба розділяти персонал. Поділу-лять ворожі нам сили для того, щоб їх послабити, необ-обхідно, але розділяти сили власного підприємства - тяжка помилка.
Послідовником ідей Файоля став інженер-механік Г. Емер-сон, вершина досліджень якого - сформульовані 12 принципів продуктивності.
У близькому до Емерсона напрямку формулював погляди на проблеми організації управління відомий всьому світу авто-більний король початку XX ст. Генрі Форд.
Логічним завершенням класичної школи менеджменту стала концепція «раціональної бюрократії» великого німецько-го вченого - юриста, економіста, соціолога, історика - Макса Вебера (1864-1920). Модель раціональної бюрократичної організації, якою її бачив Вебер, має наступні основні характеристики:
глибокий поділ праці за функціональним принципом, тобто за окремими напрямами діяльності;
чітку побудову за ієрархічним принципом;
система правил, норм, формальних процедур, що визначають права і обов'язки працівників, їх поведінку в конкретних си-ситуаціях;
підбір кадрів за формальними ознаками на конкурентній ос-нове з подальшим просуванням в залежності від старшин-ства, стажу роботи і досягнутих в попередній період результа-тов, що має забезпечувати просування наверх найбільш квалі-ваних працівників.
Веберовский підхід міг з певним ступенем успіху при-змінюватися до організаціям, що нагадує армійські підрозділі-ня: гігантським неповоротким підприємствам першої полови-ни XX ст. державним установам, в діяльності яких переважали інерція і рутина. Але в системі ринку він виявився непридатним, так як сковував свободу дій в стрімко мінливих умовах і не дозволяв повністю реалізовувати наявні можливості.
Концепція управленіяс позицій психології і людських відно-шень вперше визначила менеджмент як «забезпечення виконан-ня роботи за допомогою інших осіб». Дослідження, проведене-ні американським психологом Абрахамом Маслоу (1908-1970), показали, що мотивами вчинків людей не є економі-етичні сили, як вважали прихильники наукового управління, а раз-особисті потреби, які не завжди можуть бути задоволені грошима. Йшлося про те, що продуктивність праці робітників могла підвищуватися не стільки в зв'язку зі збільшенням заробітної плати, скільки в результаті зміни відносин між робочим-ми і менеджерами, підвищення задоволеності своєю працею і кліматом в колективі. Ця концепція, що отримала наиболь-шиї поширення в 30-50-ті роки XX ст. заснована на важливіше-шем положенні, що застосування прийомів управління міжособових-стнимі відносинами для підвищення ступеня задоволеності працівників результатами своєї праці становить основу підвищення його продуктивності.
Таким чином, всі чотири концепції менеджменту направле-ни на вдосконалення стратегії окремих підприємств з це-ллю отримання наміченої прибутку.
Сучасна зарубіжна наука управління представлена са-мимі різними течіями, школами, напрямами, концеп-ціями, які часто не сумісні один з одним. Але все на-правління, концепції, погляди об'єднує прагнення соеди-нить наукові дослідження організаційно-технічних проблем управління окремими підприємствами з вирішенням конкретних проблем ринкової системи господарювання: дости жение стабільності економічного розвитку, подолання з-ціально-економічних конфліктів. Звідси прагнення пови-сить практично багато важать теоретичних досліджень в області менеджменту, переорієнтувати теорію управління на практику управлінської діяльності в області розробки принципів, що дають можливість практично вирішувати в певних умовах організаційні проблеми. Орієнтація теоре-тичних досліджень на область управління виробництвом та іншими сферами діяльності на рівні окремих фірм була і залишається основоположною тенденцією розвитку зарубіжної ті-орії менеджменту.
На сучасному етапі найважливіше значення в теорії управ-ня набувають проблеми взаємодії із зовнішнім середовищем, обліку її змін в діяльності окремих підприємств, Орієнтир-ції підприємства в умовах, що склалися.
Концепція адаптації, або стратегії пристосування, полягає в тому, що в реальному господарському житті стратегія фірми - це завжди комбінація найбільш вигідних курсів дій з урахуванням факторів зовнішнього середовища, тобто стратегія маневрірова-ня в розподілі і перерозподілі виробництва і това-рів між підприємствами, розташованими в різних країнах, в залежності від рівня витрат виробництва, вартості робо-чий сили, темпів економічного зростання, політичної стабільність-ності країни.
Концепція глобальної стратегії спрямована на оптимізацію діяльності фірми. У ній акцентується увага на необ-ність вироблення єдиної стратегії, спрямованої на оптіміза-цію діяльності всієї корпорації, а не її окремих частин. Су-ществуют різні напрямки цієї концепції:
теорія множинних цілей, коли глобальна стратегія на-правлю на реалізацію багатьох цілей і заперечується максіміза-ція прибутку в якості головної мети;
оптимізація здійснюється з метою максимізації прибутку;
оптимізація спрямована на отримання максимального прибутку в результаті кращого пристосування організаційної структу-ри до постійно змінюваних умов (децентралізація, координація);
оптимізація здійснюється шляхом вдосконалення ос-новних функцій управління, зокрема довгострокового плани-вання.
Концепція цільової орієнтації базується на тому, що повинна домінувати роль цілепокладання в процесах планування, організації, контролю, мотивації.
В основі менеджменту як концепції управління лежить об'єктивним тивная тенденція до усуспільнення виробництва, в результаті якого у найбільших підприємств з'являється можливість впливати на ринок, здійснюючи його розділ, впливати на ха-рактер і механізмів економічних відносин, що регулюють зв'язки між ринком і виробником. Менеджмент по цій кон-цепції спрямований на вдосконалення організації управ-ня діяльністю окремих підприємств. У ній більше, ніж в інших, відбивається зв'язок окремих підприємств з ринковими відносинами, а точніше, з проблемою регулювання ринкових відносин, обґрунтовується необхідність в тій чи іншій формі регулювати процеси розвитку, керувати ними, а не покладатися повністю на ринок, стихійно регулює економічні процеси .
Надаючи важливого значення регулювання ринкових ставлення-ний, теоретики менеджменту особливий упор роблять на необхід-ність пристосування фірми до вимог ринку по кожному конкретному продукту, тому організаційно-технічний ас-пект концепції спрямований на так зване «планування продукту», яке охоплює систему заходів по вивчення ринку конкретного товару, складання програм і прогнозів, розробці та впровадженню нового товару, активізації попиту і по-отриманню високого прибутку від реалізації.
Встановлення та регулювання ринкових відносин осно-вани на економічній силі і науково-виробничому по-потенціалів учасників. Кожна фірма прагне не тільки со-зберігати свою частку на ринку, але і збільшити її, потіснити кон-куренти, витіснити їх, розоривши або підпорядкувавши своєму впливав-ня і контролю.
Таким чином, концепція менеджменту в умовах ринку не тільки теоретично обґрунтовує необхідність його регулирова-ня в сучасних умовах, а й служить джерелом практичес-ких рекомендацій з розробки нових форм і методів організа-ції господарської діяльності підприємств.