Сергій Олександрович Єсенін
Ми тепер відходимо потроху
В ту країну, де тиша і благодать.
Може бути, і скоро мені в дорогу
Тлінні пожитки збирати.
Милі березові хащі!
Ти, земля! І ви, рівнин піски!
Перед цим сонмом йдуть
Я не в силах приховати своєї туги.
Занадто я любив на цьому світі
Все, що душу втілює в плоть.
Світ осика, що, розкинувши гілки,
Задивилися в рожеву водь.
Багато дум я в тиші продумав,
Багато пісень про себе склав,
І на цій на землі похмурої
Щасливий тим, що я дихав і жив.
Щасливий тим, що цілував я жінок,
М'яв квіти, валявся на траві,
І звірина, як братів наших менших,
Ніколи не бив по голові.
Знаю я, що не цвітуть там хащі,
Чи не дзвенить лебедячої шиєю жито.
Тому перед сонмом йдуть
Я завжди відчуваю тремтіння.
Знаю я, що в тій країні не буде
Цих нив, златящіхся в імлі.
Тому й дороги мені люди,
Що живуть зі мною на землі.
українські поети
А Б В Г Д Е Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Е Ю Я
Пошук віршів
Єсенін Сергій Олександрович
віршів на сайті: 192
Статті про російську літературу
Наші сайти
АртсПортал
Класична і сучасна живопис, поезія європейських, китайських та східних поетів Класична японська поезія
Танка і хокку (хайку) японських поетів Японська гравюра укійо-е
Вишукані гравюри японських художників Класична російський живопис
Картини відомих українських художників ІнетКласс
Цікаві факти Міст над нескінченністю
Творчість класиків і сучасників