- Військові - особливі лю-ди, - вважає ієрей Олег Алексєєв. настоятель церкви святого Димитрія Солунського. - Вони щирі, патріотичні, добрі, порядні, жертовні. Навіть у мирний час військові дуже завантажені. Служба, служба, служба ... Дружини їх практично не бачать. Немає у військової людини і поняття «розслабитися». Постійна мобілізація фізичних і моральних сил, постійна готовність виконати наказ. Тому вони дуже сприйнятливі до церковного слова і дуже його потребують.
Настоятель храму ієрей Олег Алексєєв вимовляє проповідь після суботньої Літургії
Звичайно, батько Олег в першу чергу священик. Щосуботи і в свята - Літургія, двічі в тиждень молебень: вранці в понеділок відбувається молебень святому Димитрію Солунського, а по четвергах - акафіст святому Миколаю Чудотворцю. У богослужіннях беруть участь і старші, і цивільний персонал, і слухачі академії. Але час учнів у військових вузах строго регламентовано. І щоб зустрітися з батюшкою в незаплановане час, слухач повинен написати рапорт. Втім, командування завжди йде назустріч.
Набуття Іверської ікони Божої Матері
- Там, де у нас зараз виставковий зал, раніше був кафетерій, - розповідає Борис Нікітенко, провідний інженер НДІ ВА МТО. - Там був величезний дерев'яний прилавок, за ним напівкругла приміщення, де висіла Іверська ікона Божої Матері: паперова репродукція в кіотіке за склом, прикрашена бантиками з фольги. Ніхто не пам'ятає, коли вона тут з'явилася. Я приходив туди - на кшталт лампочку вкрутити (працював тут електриком три роки), а сам шусть за прилавок і прикладався до неї: «Матінка Богородиця, помилуй мене».
Одного разу я зайшов в приміщення кафетерію і бачу ... все прилавки зламані, перегородки зруйновані. Я метнувся - ікони на стіні немає ... на підлозі валяється. Кіот розбився, бантики я викинув, бо вони пилові були. А саму ікону забрав до себе в кабінет, закрив в силовий шафа, залізним листом закрив, щоб не питали. Вона простояла там півроку, поки не прийшов Володимир Сергійович Іванівський, і не почалося будівництво храму. Потім мене перевели в іншу будівлю академії, а тут я з'являвся час від часу.
Якось проходжу повз і бачу у вікні священика. Виявляється, це взагалі був перший день, коли батько Олег служив. Я бігом до себе в кабінет, хапаю образ Матінки - і до батька Олегу: «Прийміть святий образ і благословляйте бути читцем при храмі». Тепер ікона тут живе, а я читцем служу.
- Як все наше суспільство інертно і важко піддається проповіді, так і слухачі академії не завжди відгукуються відразу, - розповідає отець Олег. - Однак ті, хто пройшли через «гарячі точки», мають за спиною життєву школу, - вони по-іншому ставляться до віри, розташовані до діалогу і прагнуть дізнатися більше. Вони часто мають досвід молитви до Бога і досвід відповіді на своє звернення. Втім, відразу людини нічому не навчиш: може бути, він взагалі вперше прийшов в храм і розгублений незвичністю ситуації. Коли розгубленість проходить, з'являються питання і здивування, іноді спливають штампи атеїстичної пропаганди. Але відгук є. Кілька людей вже хрестилися - це і військовослужбовці, і члени їх сімей. У нас перед Хрещенням все обов'язково проходять катехизацію.
Було і одне відспівування. Ця подія в церковному житті академії потрясло всіх. Ще молода людина, слухач академії, раптово помер від інсульту: йому стало погано прямо під час занять, і в лікарні нічого не змогли зробити. Близькість смерті сколихнула всю академію, змусила задуматися багатьох, особливо його однокурсників. Про що?
- Про те, в чому сенс воїн-ського служіння, життя і смерті, сенс світу і війни, до якої вони себе щодня готують, - тобто, врешті-решт, сенс життя цих хлопців, - пояснює отець Олег. - Я їм завжди відповідаю, що Церква високо цінує подвиг військового, який виявив бажання захищати Батьківщину. Вся інша його життя, навчання та служба в мирний час - тільки підготовка до цього подвигу. І моя задача в тому, щоб під час цієї підготовки надати службі вимір вічності.
