Здичавіла чорна кішка
самотньо сидить біля вікна,
дивиться вдалину із затишної сторожки
як згорає височінь неба дотла.
Чому ж вона здичавіла?
Адже живеться їй начебто тепло.
Ні побоїв, ні злоби не знала,
та й з їжею їй завжди щастило.
Тільки дивляться очі тоскно,
впиваючись сльозами небес.
Відчуття життя фальшиво -
не може знайти щастя тут.
Самотня чорна кішка
здичавіла від болю і сліз.
Адже забавний колись хлопчисько
Її в цю сторожку приніс.
Погодував, напоїв та повно.
Вдалину пішов він, так за горизонт.
Страх пастки і трепету хвилі
Захлиснули, але був знайдений
Промінь надії, що після розлуки
Він повернеться. Через місяць, через рік.
І простягнуться міцні руки,
Знову обіймуть, і смуток пропаде.
Але не видно. І днів силуети
Промайнули, та все так же одна.
Скільки пісень за той час проспівано.
Скільки місяців прокидалося від сну.
Обіцяв адже він їй повернутися,
Але не пізнана мова дурня.
На слова не шкода не скупитися -
Складно стримувати їх до кінця.
Здичавіла чорна кішка
Сліпо вірила і вірно чекала.
Все здавалося - чуть-чуть, ось трошки -
І зникне сумнівів імла.
Та ось тільки хлопчисько не зрозумів,
Що відходом встромив їй ножа.
Закон життя повинен бути непохитний -
Від приручених не втечеш.