Таким чином, ми можемо визначити два види культурно або історично цінного рухомого майна, яке не володіє настільки тісним зв'язком з нерухомістю, щоб підпадати під дію Закону N 73-ФЗ. Це рухоме майно, ніяк не пов'язане з нерухомістю, і рухоме майно, пов'язане з нерухомістю як складна річ <1>.
--------------------------------
<1> В аспекті розглянутих проблем терміни "об'єкт культурної спадщини" та "пам'ятник історії і культури (пам'ятник)" будуть використовуватися як синоніми, а термін "культурна цінність" - як тотожний терміну "рухомий пам'ятник історії і культури".
У літературі виділяються чотири ознаки культурної цінності, що розуміється у вузькому сенсі. По-перше, вона, як правило, повинна бути результатом творчої діяльності людини; по-друге, вона повинна мати певний історичний, художній або наукове значення; по-третє, вона повинна бути створена досить давно (наприклад, більш ніж 50 років тому), по-четверте, повинна володіти вартістю [1, с. 32]. Беручи до уваги той факт, що вУкаіни переважна більшість культурних цінностей обмежена в обороті і не може бути предметом купівлі-продажу <1>, остання ознака в даний час не є актуальним.
--------------------------------
<1> До таких культурних цінностей відносяться, зокрема, музейні предмети і музейні колекції, що становлять державну частину Музейного фонду України (ст. 14 Закону N 54-ФЗ).
Державну частина Фонду складають музейні предмети і колекції, що знаходяться у власності Укаїни і її суб'єктів. Їх відчуження можливо лише на підставі договорів міни на інші музейні предмети або музейні колекції, які вчиняються з дозволу федерального органу виконавчої влади, який здійснює державне регулювання у сфері культури (статті 13 і 14 Закону N 54-ФЗ). Інші форми розпорядження цими речами Законом забороняються.
Що перебувають у приватній і муніципальної власності музейні предмети і колекції входять до недержавної частини Фонду. Таке рішення виглядає дивним. Звісно ж обгрунтованим включити муніципальні музейні предмети і колекції до державної частини Фонду. Суб'єктами муніципальної власності виступають діючі в громадських інтересах публічно-правові освіти, а не приватні особи; багато норм, що регулюють правовий режим приватних музейних предметів і колекцій, просто не застосовні до муніципальної власності (правила про спадкування, охоронні зобов'язання). Нарешті, не цілком ясно, чому до порядку відчуження муніципальних музейних предметів і колекцій повинні застосовуватися не правила про приватизацію, а правила про відчуження приватних музейних предметів.
Згідно ст. 20 Закону N 54-ФЗ для придбання недержавної культурної цінністю статусу музейного предмета обов'язковим є волевиявлення власника. Ніхто не може примусити власника рухомого пам'ятника історії і культури, незалежно від цінності останнього, включити цю річ до складу Фонду. Таким чином, хоча музейний предмет є культурна цінність, в збереженні якої є публічний інтерес, реалізація цього інтересу залежить від ініціативи власника. Отже, необхідно створити умови, при яких власник був би зацікавлений проявляти таку ініціативу. Закон N 54-ФЗ, однак, обмежившись згадкою про можливість державної участі в реставрації та зберіганні музейних предметів, пов'язує включення культурної цінності до складу недержавної частини Фонду з виникненням суттєвих обмежень права власності <1>.
--------------------------------
<1> Нагадаємо, що відповідно до абзацу 3 п. 1 ст. 9 Закону України N 4804-1 включення культурної цінності до складу Музейного фонду України тягне заборона її вивезення з Укаїни.
Якщо ви не знайшли на цій сторінці потрібної вам інформації, спробуйте скористатися пошуком по сайту: