Розташування веслярів на римської Лібурні. Лави знаходяться на одному рівні і встановлені «в ялинку», так що весляр з більш довгим веслом сидить далі назад і далі від борта судна, ніж той, у якого весло коротше. Кочети обох весел - на одному і тому ж аутригери. Як і у грецьких кораблів іллірійського типу, корпус набагато вужче, ніж на кораблях з кочетами по борту. (Перейти до зображення)
Розташування веслярів на квінкереме (згідно Гульельмотті). Веслярі сидять на лавках, що покояться на брусах, встановлених під кутом як в горизонтальному, так і у вертикальному напрямку. Все кочета не можуть перебувати на одному і тому ж рівні аутріггера внаслідок різної висоти розташування веслярів. (Перейти до зображення)
Розташування веслярів на грецькій біреми іллірійського типу. Два весляра займають одну і ту ж лаву, а кочети знаходяться на аутригери, так що корабель може мати більш вузький корпус, і, отже, він стає маневреннее і швидше, ніж, якби кочета були на корпусі. (Перейти до зображення)
Розташування веслярів на грецькій триреми (по теорії Ландстрема). Веслярі сидять в два ряди на лавках: ті, які працюють двома найбільш довгими веслами - на верхній, веслярі з коротким веслом - на нижній. Кочети двох найдовших весел - на аутригери, кочети короткого - на корпусі. (Перейти до зображення)
Ми не маємо в своєму розпорядженні точну інформацію про те, як були влаштовані кораблі античних ча-мен. Жоден з єгипетських, грецьких або рим-ських військових кораблів не зберігся в тому вигляді, щоб його можна було б підняти, обміряти і точно реконструювати. Однак, два римських корабля
Інформація про військових кораблях давнини, яку ми маємо, почерпнута преімущес-твенно зі звітів істориків і творів проза-иков і поетів; додатково до цього збереглися мальовничі зображення на стінах гробниць і будинків, на вазах, є також рельєфи, укра-шує різні пам'ятники, різьблення на камі-ях та інших ювелірних виробах. Однак всі ці майстри не були фахівцями в морській справі і, отже, зображували кораблі весь-ма недосконало, в результаті чого дуже працю-но отримати точне уявлення про те, як розташовувалися веслярі.
Відносно кораблів з трьома рядами весел відомо, що веслярі, що орудували веслами верх-нього ряду, називалися транітамі, ті, що рабо-талі на середньому рівні - зігітамі, а ті, ко-торие гребли в самому низу - таламітамі.
Безліч вчених бралося за важку заду-чу встановити, як розміщувалися веслярі, і висувало припущення, підкріплені інфор-мацией, яку почерпнув з книг або пам'ятників. Результатом подібних досліджень з'явилися різні теорії розташування лав для гріб-цов, і всі їх варто розглядати як непри-прийнятні, за винятком однієї, висунутої Ландстремом, з наступних причин:
- Всі вони вимагають розташування сидячих місць, що не може бути здійснено на прак-тику на кораблі, де веслярі повинні сидіти на лавках.
- Більшість з них має веслярів над рівнем палуби, в той час як фактично всі веслярі знаходилися нижче бойової палуби, кото-рую займали солдати.
- Кораблям, на яких веслярі розміщувалися б відповідно до цих припущеннями, не вистачало б остійності, оскільки вони ока-залісь б занадто високими по відношенню до ширини і осадкою судна.
Можна зробити висновок, що існувало три раз-новідності місць і що веслярі не сиділи один під іншим, але розміщувалися поступово як в довжину, так і в ширину всередині корабля, особ-но, враховуючи, що транітам доводилося знарядь-вать найдовшим веслом і, отже, сидіти ближче до середини корабля, в той час як таламіти повинні були працювати більш ко-Ротко веслом і сидіти ближче до кочетам (а точніше, кілочків, які служили для опори). Та-ким чином, не викликає сумнівів, що лави були перпендикулярні осьової лінії. Іншими словами, на таких судах не було просто од-ної лави від борта до борта, як на современ-них човниках, мало того, лави йшли внаклон-ку, ялинкою, як і на середньовічних галерах.
Якщо припустити, що існувало тільки три розташованих один над іншим ряду ве-сіл, кораблі з більш ніж трьома веслярами в пів-стодолі поперечного перерізу могли розміщуватися так, як показує ілюстрація.
Порядок, при якому доводиться не більше одного весляра на весло, робить ще більш за-труднітельним відтворення їх розміщення на розташованих одна над іншою лавах.
Найбільш прийнятне вирішення цієї про-блеми, по крайней мере, для кораблів з п'ятьма і більше комплектами весел - це те, яке запропонував італійський вчений, батько Альберто Гульельмотті в своєму «Військово-морському словнику» ( «Vocabolario Marino e Militare») під заголовка -ми «Полірема» і «банку». Гульельмотті напоми-нает, що Вергілій в «Енеїді» велить веслярам «зайняти місця на лавах для веслярів» і що Фест говорить: «сидіннями для веслярів і дощеч-ками називають на кораблях і балки, які йдуть від стіни до стіни». Таким чином, веслярі сиділи на банках, які представляли собою похилі дощечки, які втекли «з одного боку в інший», тобто від борту до центрального про- ходу, і розташовувалися «ялинкою» симетрично по обидва боки. Гульельмотті також повідомляє: «на кожній банці було для сидіння стільки до-щічок, прибитих одна вища за другу все далі в глибину і назад, скільки комплектів весел існувало на Полірема». Щоб це судилося-ня виглядало правомірним, банки повинні розташовуватися під кутом не тільки в напрямку спереду назад, але також і в напрямку гори до-ху вниз: бути вище там, де вони примикають до центрального проходу і нижче там, де примикають до бортів корабля. Згідно Гульельмотті, банку на пентери, тобто та, на якій сидить п'ятеро веслярів, повинна «падати» навскоси на шість з половиною футів (2 м) по вертикалі і на стільки ж - щодо носа корабля. Рішення, при якому банки розташовані імен-но так, є простим і витонченим і устра-няет всі складні проблеми, що випливають з кон-струкції з поставленими одна над іншою лаві-ями. Це відповідає простоті конструкції, яка, безумовно, була властива кораблям того періоду.
Згідно з відомостями з «аттическим таблиць», на пентери (або квінкереме) веслярам давалися такі назви: таламіти - найнижчої команді, зігіти - другий і траніти - третьої, потім йшли тетрерікі (четверта команда) і пентерікі (п'ята). Веслярів з команди, вище третьої, всіх в цілому, називали «перина» по-грецьки, а на латині - extraordinari. Самий факт, що було і грецьке і латинське на-звання - новий доказ того, що су-ществовать кораблі з п'ятьма комплектами ве-сіл. Батько Гульельмотті мав побудованої моделлю квінкереми. Вивчення розстановки гріб-цов на моделі призвело до висновку, що, по-мимо конструкції з однієї-єдиної банкою, могла існувати і конструкція з двома, оскільки зігітам і таламітам цілком могло хва-тать місця під місцями тетреріков і пентерн-ков. При такій конструкції отвори для ве-сіл мають поділятися на дві групи: на верхню з трьох отворів і нижню - з двох, як показують зображення на Незнач-яких стародавніх пам'ятках.
Ця теорія пояснює розташування веслярів на триремах, квадріреми і квінкеремах, коли доводиться по одному весляру на весло. Возмож-ність існування п'яти комплектів весел з одним гребцом на весло історично підтвер-дження тим фактом, що в 1529 році галера з п'ятьма комплектами весел, іменована галерей Фаусто, була побудована в Венеції. Про цю галері піде мова пізніше. Відносно кораб-лей більш ніж з п'ятьма командами веслярів су-ществует загальноприйнята наукова гіпотеза, що на них було не по одному весляру на весло, а що кожним веслом працювало кілька людей, що сиділи на одній і тій же лаві. Фактічес-ки ж, як конструкція з похилими банками, так і неймовірна довжина і тяжкість весел, при-водять нас до думки про непрактичність такого роду кораблів.
До сих пір ми говорили про кораблях з не-скількома, один над іншим розміщувалися комплектами весел і з веслярами, розсаджують-щимися по лавах на різній висоті, а то і один над одним.
У грецькому і римському флотах були також кораблі з одним - єдиним комплектом ве-сіл, де два весляра працювали веслами по очерь-ді. По суті, вони були біреми, пос-кольку на них розташовувалося по дві команди веслярів, хоча кочета і знаходилися на тому ж самому або майже на тому ж самому рівні вздовж корпусу, про що піде мова далі.
Римляни називали кораблі подібного типу чи-бурхливо. Подібна модель була запозичена у іллірійців, народу, що мешкав колись в со-тимчасової Далмації. Полібій повідомляє, що в III в. до н.е. в греко-македонському флоті були швидкі і легкі кораблі іллірійського типу. Під час другої Пунічної війни (219-201 рр. До н.е.) Філіп Македонський, союзник карфагенян, вибудував сотню військових судів іллірійського типу для дії в Адріатиці проти римлян. У класичних текстах ці кораблі називаються також Лемб (lembi), і були вони швидкохідними, легкими, многовесельной кораблями.
Для Либурн характерно два нововведення:
- Веслярі двох різних команд сиділи на од-ної лаві поруч один з одним. Очевидно, лави розташовувалися під кутом, а не перпенд-кулярной до борту корабля, так що весляр, сідев-ший ближче до центру і трохи позаду, працював більш довгим веслом, міг гребти, не заважаючи кому-небудь з веслярів зовнішнього ряду, що сиділи трохи попереду і працювали веслами коротший.
- Весла не ґрунтувалися про кочета, приплив-женние до борту корабля і не виходили з ук-Лючіни отворів, пробитих в борту, кочети розташовувалися на поздовжньої балці, распо-запропонованої зовні, на певній відстані від борту. На венеціанських галерах ця балка називалася postiza, або планшир, і це означа-ло, що весло може бути довшим і з більш довгим плечем. Розташування уключин було, отже, подібно до того, яке прийнято на сучасних гоночних гребних човнах, - вони розміщувалися на аутригерах.
У Либурн, таким чином, корпусу були по-нижче і вужче, ніж у інших полірем, а це означає, що при тій же кількості веслярів вони були легше. Більш того, оскільки весла на них були довші, суду ці відрізнялися більшою швидкістю і маневреністю.
Грекам також був знайомий подібний тип кон-струкції. П'єдестал статуї Ніки Самофракійс-кою, яку можна датувати 200 р до н.е. виконаний у формі носа корабля, і хоча він пошкоджений і не повний, на ньому видно характерні для Либурн аутригери. Для грецьких бірем подібної конструкції не існувало особливого назви, як для римських бірем.
Говорячи у своїй книзі «Про громадянську війну» ( «De Bello Civili») про період близько 50 м до н.е. Юлій Цезар повідомляє, що ескадра Марка Ок-Тавія складалася з Либурн. У морській битві при Акції (31 р до н.е.) у флоті Октавіана було близько 260 Либурн, в той час як у Антонія були тільки великі кораблі. З тече-ням часу Полірема поступово поступилися місцем кораблям тільки з одним комплектом весел, на зразок Либурн, або навіть кораблям, де було більше веслярів, але тільки два комплекти весел.
Римські кораблі, зображені на фризі в Пренесте (сучасна Палестина), у яких видно тільки два комплекти весел, були факти-но квадріреми з двома веслярами на весло; весла верхнього комплекту підняті, нижній ряд весел занурений у воду. Можна також предпол-ожити, що такий корабель був квадріреми з одним гребцом на весло, але з лавками, прист-еннимі, як на лібурни, тобто: верхня лава для веслярів з двома веслами більшої довжини і нижня - для двох, у яких весла підкорити-че.
З плином часу кількість комплектів весел і команд веслярів поступово зменшувалася, поки в Східній римської імперії, і навіть в Захід-ної не відбулося повернення до моноремам з тріаконтерамі і пентеконтери.
Весла кораблів класичної давнини раз-відрізнялися по довжині від 13 до 29,5 футів (4-9 м) і були, отже, виготовлені з товстих і важких шматків дерева. Ці весла, навіть якщо кожним і орудувало кілька людей, треба було повинні чином врівноважити, щоб зро-лать можливої греблю. Зазвичай весло спираючи-лось про кочет і трималося на ремені, прохо-дившейся на рівні третини довжини весла, так що частина весла, найближча до весляру (валек) дорівнює сумі до-лась половині довжини частини, зверненої до моря (лопаті). Щоб врівноважити обидві частини, кото-які відрізнялися різною довжиною, валек робили більше в діаметрі, як це прийнято і сьогодні. У нього вставляли шматочки свинцю, щоб зробити його важче. Валек був таким великим, що його неможливо було б схопити, тому у весел були рукоятки, за допомогою яких було зручно тримати весла.