Скільки не намагалися зловити хоч якоїсь дрібнички, але навіть йорж НЕ клював. Хоч додому їдь. І тут товариш зупинився поглядом на якийсь калюжі, з якої стирчав телеграфний стовп з обірваними і обвислими проводами (містечко-то розорене, під затоплення.)
- Чого тут може бути, крім жаб? Та й ті сплять, - засумнівався я. - Ще й цвинтар поруч.
- Пейзаж песимістичний, не надихає.
Проте, пробурили пару лунок у вищевказаного стовпа. І - о диво! - кивки наших удильников раптом затремтіли, затріпотіли дрібним тремтінням, а на волосіні повисли дивні рибки, яких я спочатку прийняв за гольянов. Їх я колись ловив на Півночі, в Ігарці, в подібних же калюжах, будучи пацаном десятирічним.
"Ян" клювали відчайдушно і були не більше пальця. Незабаром нам набридло смикати дрібну рибку, тим більше не за ними їхали на Волгу. І ми, кинувши десяток рибок в кан, пішли виставляти жерлиці, особливо не сподіваючись, що щуки можуть зацікавитися цією екзотичною дрібницею.
Не встигнувши виставити і п'ят снастей, бачимо піднятий прапорець жерлиці, потім прямо на наших очах піднявся ще один. І там і там котушки оберталися, не зупиняючись. На одній жерлице велика щука, що не пролізла в лунку, похитала головою, крутонула колесом і зійшла. Ми навіть не встигли її подбагріть. З іншого жерлиці зняли рибину кілограмів на п'ять. На жвавих з палець рибок брали великі щуки, по всій видимості, розігнали весь дріб'язок в окрузі. Деякі траплялися, деякі просто зривали дрібну рибку. Незабаром у нас скінчилися живці "гольяни" (як я тепер знаю - Рота), і ми повернулися до калюжі біля стовпа, чортихаючись, що відразу не захопили з собою всю цю несерйозну, на перший погляд, дрібниця, хоч і по-підлому жваву.
День був морозний. Рибки, що лежать біля стовпа, вже оскляніли, а інші перестали клювати, немов відрізало.
- Посадимо на блешні, посмикаємо, - запропонував приятель. - Може, і візьме здуру.
Нічого не вдієш, взяли мерзлих рибок і пішли на Волгу, кинувши "гольянов" -ротанов в кан, щоб відтанули, поки йдемо. Яке ж було наше здивування, коли на місці у жерлиц ми відкрили кан і виявили в ньому абсолютно живих і бадьорих рибок, готових до послуг.
З порожній і неперспективною, здавалося, риболовлі вийшли два дні активної лову на жерлиці, незабутні дні щучьего жора. А живцями були-то рибки з палець. Ротани- "гольяни".
Ще раз переконатися в незвичайній живучості ротанов мені здалося через роки, коли я вже досить багато знав про цю дивну рибу. Було це вже на льоду весняному. Піймавши кілограма три досить плотненько ротана на місцевому ставку, вдома я поклав рибу в морозильну камеру. Втомлений, я не став розбирати рибальські пожитки - мовляв, вранці, все вранці. На наступний день я поклав розморожувати рибу і став витрушувати рюкзак. А з нього раптом випав ротан, весь в якийсь сухий крихті і, здавалося, не живий. Але раптом заворушився і витріщив на мене нахабні очі. Ожив! Через якийсь час почулися сухі звуки і від розморожувати риби. Озираюся, а це мої Рота відтанули і застрибали на столі.
Відловити на Борівський, на Ветлузі, їдемо до Волги, а точніше - до боліт-калюжах, що знаходяться під дамбою лівого берега Чебоксарского водосховища. Тут хоч можна сховатися від піднявся шквальний вітер та посидіти до вечора з вудкою. Ротанов посмикати для задоволення, благо щук ми вже досить взяли на Борівської.
Минаємо старий цвинтар, церковцю, в якій мені колись і ночувати доводилося. У ті застійні, брехливі, але по суті добрі ще часи пускали іноді в церкву неспокійних шебутной рибалок відігрітися та до ранку подрімати на матраці під високим куполом і строгими поглядами святих. Грішний, навіть якось вицідити з одним під матрацом, криючись, пляшечку "біленької", тільки щоб батюшка не помітив. Хоч і з устатку, але не хотілося ображати, підводити доброго пастиря. А вночі раптом в храмі почулися звуки електронного органу. Виявляється, батюшка чогось наяривал, чи не на "Ямаха" чи? Начебто партитуру готував, розкладав на голоси для співів, а мені часом і "Yellow Submarine" бітлівська чуділась серед пісної гармонії візантійської.
Згорнули, між тим, на дамбу і понеслися по ній до смаженого бугра, залишаючи за собою сніговий пил. Під дамбою на льоду Болотін сидять подекуди рибалки, сховавшись від вітру. Хоч і відкачують сочилася крізь дамбу воду насосні станції, але все одно вода знаходить дорогу, утворюючи в низинах озерця-Болотіна. Першими такі Болотіна обживають карасі і Рота-головешки.
Друзі всі хочуть знайти якусь легендарну калюжу, де за їхніми відомостями мешкає ротан-богатир до кіло вагою.
- Був такий, - пояснює охоче теж міський рибалка, йошкаролінец, якого ми зустріли на останній перед Смаженим бугром калюжі. - Водився і тут, прямо ось у цього очерету, - він широко поводить рукою по хирлявої болотної рослинності. - Але, мабуть, виловили всього крупняка. Зараз тільки такий трапляється, - він, було, широко розвів руки за відомою рибальського звичкою, але, присоромити, звів їх до розмірів середнього окуня.
- Ну, такий би ловився, і то добре, - філософськи зауважує Михайло.
- А на що ловити-то збираєтеся? - запитує рибалка.
- Так на мотиля, на що ж ще?
- Ні-і-т, хлопці, він тут до сала звик і з м'ясце щоб. Тримайте. Тут на всіх вистачить.
Він простягає мені шматочок свинячого сала з прожилками м'ясної м'якоті.
Насаджуємо на блешні по шматочку сала і опускаємо в готові лунки, яких тут набурили безліч. Саша ловить на блешню, трійник якої теж наживляти салом. Є! Перший пуголовок-ротан взяв саме у нього, на блешню. Клюнуло і у мене, а потім кивки засмикалися у всіх. Навіть Іван "видер" великого ротана і кинувся було від небаченої рибини, але потім пристосувався і почав смикати пуголовків як ні в чому не бувало. Ротан брав з долоню, рідше - більше. Ми, по всій видимості, вже запізнилися до "роздачі слонів".
Ловили до темряви, і, напевно, брав би і вночі жаднюга-ротан, але нам пора.
Будинки в який вже раз переконався я, наскільки смачна і ніжна ця незграбна риба ротан - гроза водойм і надія українських рибалок в століття високих технологій, "електровудок" і загального начхательства на природу.
Олександр Токарев, м.Ромни