Римське право не виробило цілком спеціальних умов, що обмежують за часом право на заяв-ки ня позовних вимог. Погасітельная. або позовна, давність (praescriptio) перепліталася в обгрунтуванні своїх вимог з набувальною давністю, що стікала з специфічних речових прав (див. § VI.3). Особливістю загального судово-процесуального підходу було те, що пропуск встановленого законом часу вважався як би погашати власне матеріальне право, а не в обмеженому вигляді право вимагати відновлення свого права.
Позовні вимоги, засновані на звичайному праві, вважалися погашеними «за незапам'ятних часів», тобто коли живуть в дан-ве час люди не могли точно пригадати час виникнення колізії; традиційно «незапам'ятних часів» наступала в третьому поколе-ванні. Позовні вимоги, засновані на законних приписах, вва-талісь погашеними після закінчення 30 років з моменту виникнення ос-вання для претензії - байдуже, чи стосувалося справу речових або особистих позовів (у виняткових випадках законодавство імператорів встановлювало давність в 40 років). До цього, в класичному римському пра-ве всі позови вважалися як би постійними і не мали обмежень по часу (actiones perpetuae).
Перебіг позовної давності могло бути призупинено внаслідок поважних причин. Однак точно не визначалося, в якому порядку буде здійснюватися: відновленням чи терміну post factum рішенням суду або попереднім запитом про вирахування з передбаченого законом часу заявленого терміну.
Погасітельная давність щодо складних позовів могла бути також двоякою: повної, коли в цілому погашалося все вимога (р. Totalis), часткової, коли вважалося погашеним, наприклад, право вимагати штрафної санкції за невиконання, але зберігалося право вимагати виконання (повернення речі і т . Д.).
На особливому становищі були позови, що випливали з спадковими-ного права. За загальним правилом, вимога про відновлення в правах спадщини, особливо якщо не було дано сили заповідальному законно-му розпорядженням, не мало погасительной давності і зберігало право-ші підстави протягом життя всіх спадкових поколінь, які мали право успадкування або безпосередньо, або по праву уявлення.
Древній Рим. Римське право. МАНЦІПАЦІОННАЯ ФОРМУЛА І РИМСЬКА «ПРІЗВИЩЕ»
Гай - і це особливо важливо для нашої теми - спеціально підкреслює, що «саме це право властиво тільки римським громадянам» і що «цим способом.
bibliotekar.ru/polk-20/27.htm
Древній Рим. Древній Рим і рабство пов'язані в наших уявленнях.
Не буде перебільшенням сказати, що і сам Гай бачив римське право знаходяться в постійному русі,. Глава I. ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ Стародавнього Риму.
bibliotekar.ru/polk-20/24.htm
Древній Рим. «ЧУЖЕ ПРАВО» І «батьківська влада» У Інституціях Гая.
Але згадане вище достаток регульованих римським правом питань, пов'язаних з рабством, вимагає від нас. Глава I. ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ Стародавнього Риму.
bibliotekar.ru/polk-20/25.htm
Римське право. Юрист Помпоний, який написав коротку історію римського.
Культура Стародавнього Риму. Європа. Глава третя. Римське право. Часто вважають, що вже в ті древньої-йшло часи в Римі існувала повна приватна.
bibliotekar.ru/polk-20/10.htm
Древній Рим. Римське право. МАНЦІПАЦІОННАЯ ФОРМУЛА І РИМСЬКА «ПРІЗВИЩЕ»
Гай - і це особливо важливо для нашої теми - спеціально підкреслює, що «саме це право властиво тільки римським громадянам».
bibliotekar.ru/polk-20/27.htm
У нових народів, засвоїли римське право. римський інститут П. (дотальная система) зіткнувся з німецьким початком спільності майна у.
bibliotekar.ru/bep/325.htm
Брокгауза і Ефрона. Спадщина, вступ в спадок. Право.
Позбавлення спадщини перш зовсім не допускалось, але мало-помалу почало входити в життя під римським впливом і допускалося в римським правом.
bibliotekar.ru/bep/303.htm
Римське право. однак, допускало П. спадщини в силу покликання для "домашніх спадкоємців" (heredes domestici, т. е. агнати, що стояли під.
www.bibliotekar.ru/bep/330.htm
Візантія зберігає дістався їй від Риму сакральний образ Влади. Римське право зберігається і модифікується. Однак візантійська законність.
www.bibliotekar.ru/culturologia/33.htm