Як і сама Життя, ця Риба Життя - вона всюди і ніде.
Її не можна сфотографувати або зловити. Як такої її немає. Вона виявляє себе наслідками своїх дій.
Ось ти дивишся перед собою і бачиш життя. Риби ти не бачиш. І дивишся впевнено в майбутнє або ще куди.
І раптом тобі починає здаватися, що вона - Життя - тобі посміхається.
Але ж Життя не може посміхатися. Чим? Ну чим їй, скажи, посміхатися? Щоб посміхатися потрібен рот, губи, а у житті. Так ось це - не Життя посміхається. Це - Риба Життя всього-на-всього починає відкривати свою пащу перед тим, як тебе хапнути.
А ти ось так запросто радієш тому, що тобі Життя посміхнулася. І навіть встигаєш справжньому зрадіти. Встигаєш!
Ти, так відразу, навіть не можеш зрозуміти, що трапилося? Болісно шукаєш: причини, приводи, винних. А все просто - до нудоти: Рибка Життя підпливла до тебе і цапнув. За якийсь, цілком певне місце. Через деякий час - прояснюється, за яке. Або серце болить, або голова, або під оком фінгал - неважливо. Головне, що все потім виявляється. Все стає ясно. Потім. Тобі здається, ніби тобі раптом стало ясно - все. Угу?
А Риба Життя тим часом розгортається, щоб тебе-улюбленого хвостом по морді охреначіть. Але ти цього не бачиш і не знаєш, що насправді відбувається. Тобі просто так все видається, ніби життя тобі перестала посміхатися. Просто перестала посміхатися і все. І навіть відвернулася чомусь від тебе. Знову ріпа засвербіла: причини, винні.
Ти думаєш, мовляв, ну все. Життя пройшло повз.
А вона повз, як раз, проходити і не збирається. І в наступну мить відбувається щось, типу «шльоп!» Або «плюх!», А то й гірше.
Це Рибка Життя хвостиком махнула. Але не промахнулася, ні крапельки не промахнулася!
А потім. це в казках золота рибка ховається в безодні моря. А Риба Життя ніколи нікуди не ховається. Вона тут же, непомітно і не поспішаючи, знову розгортається до тебе, скажімо, особою.
А ти, як все ідіоти, вже впевнений, ніби життя йде смугами: то чорна, то біла. І знову тобі кажеся, що після всього. Після всього-всього ось цього, вона не може тобі не посміхнутися хоч на мить! І вона посміхається. Як би. Схоже як посміхається. Ось же - посмішка.
Ухилитися не встиг.
Зрадіти знову як дурень - встиг. Ухилитися - немає.
А це - вона знову тебе дзьобом.
Ну, відчуваєш, отклевала своє, начебто відпускає. Розслабляєшся, руки опускаєш, очі закочуєш.
А це вона вже - знову хвостом.