РЕФРАКЦІЯ ОЧІ (позднелат. Refractio переломлення) - Ломлячи-ющая сила оптичної системи ока, виражена в діоптріях.
Р. р як фізичне явище ( «фізична рефракція») визначається радіусом кривизни кожної заломлюючої середовища очі, показниками заломлення середовищ і відстанню між їх поверхнями. Отже, фізична характеристика Р. р обумовлена його анатомічною будовою (див. Око, Діоптріка).
У клініці, проте, має значення не абсолютна сила оптичного (светопреломляющие) апарату очі, а її співвідношення з довжиною очі (передньозадній віссю), т. Е. Становище заднього головного фокуса по відношенню до сітківки, що і складає поняття клінічної Р. р
Мал. 1. Схематичне зображення ходу променів в оптичній системі ока при різних видах клінічної рефракції ока: а - міопія, задній головний фокус очі розташовується перед сітківкою; б - емметропія, задній головний фокус розташовується на сітківці; в - гіперметропія, задній головний фокус розташовується за сітківкою.
Залежно від положення заднього головного фокуса (точки заломлення променів, що проходять через оптичну систему ока паралельно його оптичної осі) по відношенню до сітківки розрізняють три види клінічної Р. р (рис. 1). 1. Задній головний фокус збігається з сітківкою; така рефракція називається сумірною і позначається як емметропія (див.). 2. При розташуванні заднього головного фокуса попереду сітківки говорять про міопії або короткозорості (див.). 3. При розташуванні заднього головного фокуса позаду сітківки Р. р називають гиперметропией або далекозорістю (див.). Останні два види Р. р є невідповідними і на відміну від емметропіі їх називають аметропій (див.). Т. о. емметропіческім очей встановлений до паралельних променів, що йдуть з нескінченності, т. е. заломлююча сила його оптичної системи відповідає довжині його осі, фокус паралельних променів збігається точно з сітківкою, і таке око добре бачить вдалину. Для зору поблизу такому оці необхідно посилювати свою рефракцію, що і може бути досягнуто за допомогою акомодації (див. Акомодація ока). Короткозорий очей, що володіє як би надлишкової заломлюючої силою, може добре бачити зблизька на тому чи іншому кінцевому відстані в залежності від ступеня міопії, але для гарного зору вдалину потребує користуванні розсіює лінзою, що перетворює розбіжні промені, що йдуть з близької відстані, в паралельні. Око з гіперметропіческой рефракцією до паралельних променів не встановлено але, за умови включення своєї акомодації здатний добре бачити вдалину. Для розглядання близько розташованих предметів він змушений в ще більшому ступені використовувати свою акомодацію, а в разі її недостатності необхідно вдаватися до користування збиральної лінзою відповідної сили. При будь-якому вигляді клінічної рефракції очей має завжди тільки одну найбільш віддалену точку в просторі, до до-рій він встановлений (промені, що йдуть від цієї точки, фокусуються на сітківці). Цю точку називають подальшої точкою ясного зору (див.). Для емметріческого очі вона лежить в нескінченності, при міопії - на якомусь кінцевому відстані попереду очі (тим ближче, чим вище ступінь міопії); для гиперметропического очі подальша точка ясного зору є уявної, т. к. в цьому випадку на сітківці можуть фокусуватися тільки промені, які вже мають недо-рую ступінь сходження, а таких променів в природних умовах немає. Т. о. становище подальшої точки ясного зору визначає вид клин, рефракції і ступінь аметропії.
Оптична система ока (див.) Може, як зазначено вище, посилюватися за рахунок акомодації. Залежно від цього розрізняють статичну рефракцію ока, тобто рефракцію в стані спокою акомодації, і динамічну - рефракцію при включенні акомодації.
Залежно від форми оптичного апарату ока розрізняють сферичну Р. р коли заломлення променів в оці однаково в усіх меридіанах, і асферическую Р. р коли в одному і тому ж оці є поєднання різних рефракцій, т. Е. Заломлення променів неоднаково за різними меридіанах (див. Астигматизм ока). Невеликі ступеня астигматизму (до 0,5 дптр) зустрічаються досить часто, майже не погіршують зору, тому такий астигматизм називають фізіологічним.
Для визначення Р. р в клініці використовують два методи: суб'єктивний і об'єктивний. У дошкільному та шкільному віці клінічну Р. р визначають в умовах циклоплегії, т. Е. На тлі виключення акомодації, до-рої здійснюють за допомогою закапування в кон'юнктивальний мішок кожного ока 0,5- 1% р-ра атропіну сульфату, 0, 25% р-ра скополамина гидробромида і ін. по строго певній методиці. У більш старшому віці питання про проведення циклоплегії вирішують індивідуально.
Суб'єктивний метод полягає в підборі відповідного коригуючого скла в процесі дослідження гостроти зору (див.); при цьому методі користуються показаннями самого пацієнта. Виявом рефракції і її ступеня при міопії є найбільш слабка з розсіюють лінз, за допомогою к-рій досягається найбільш висока гострота зору вдалину; при гіперметропії показником служить найбільш сильна з збірних лінз при максимально високій гостроті зору вдалину. При сферичної Р. р корекцію здійснюють сферичними лінзами, при астигматизмі - циліндричними лінзами (див. Очки). До об'єктивних методів визначення рефракції відносять Скіаскопія (див.) І рефрактометрі очі (див.).
Р. р вивчалася багатьма дослідниками - Г. Гельмгольцем, Чернінгом (М. H. E. Tscherning), А. Гулльстрандом, Листингом (.). В. Listing), В. К. Вербицьким, Е. Ж. Троном і ін. Але причини розвитку різних видів її залишаються не цілком з'ясованими. У другій половині 19 ст. основоположник вчення про рефракції і акомодації голландський вчений Ф. Дондерс вважав емметропіческім рефракцію нормою, а аметропію патологією. При цьому основним фактором розвитку аметропій вважалося зміна передньозадній осі ока (подовження її при короткозорості і вкорочення при гіперметропії). Змінам в заломлюючої силі очі надавали другорядне значення. Виділення цих факторів як причини розвитку того чи іноді виду Р. р поклало початок вченню про існування двох типів аметропій: осьової і рефракційної.
Дослідження штейгер (A. Steiger, 1913) дозволили встановити значну мінливість оптичного апарату очі і пояснити виникнення різних видів рефракції випадковим поєднанням варіюють елементів оптичного апарату, т. Е. Заломлюючої сили і довжини осі ока. Надалі дослідження Е. Ж. Трону, А. І. Так-Шевська і ін. Підтвердили ці дані. Напр. при емметропіі, за даними Е. Ж. Трону, довжина очі варіювала в межах від 20,54 мм до 38,18 мм, а переломлюються сила в межах від 52,59 до 71,3 дптр, за даними А. І. Дашевського, заломлююча сила очей при емметропіі змінювалася в межах від 52,0 до 67,0 дптр. Поряд з цим була встановлена певна закономірність у поєднанні основних елементів, що визначають клінічну рефракцію ока, а саме, негативна кореляція між ними, т. Е. Виражена тенденція до поєднання більш довгої осі очі з більш слабкої заломлюючої силою, і, навпаки, більш короткої осі з більш високою заломлюючої силою.
Було встановлено, що емметропія визначається оптимальним поєднанням анатомо-оптичних елементів очі. Що стосується аметропій, то Е. Ж. Трон запропонував розділити їх на чотири групи: 1. Осьова аметропия - заломлююча сила в межах величин, що спостерігаються при емметропіі, але довжина осі очі більше, або менше величин, що спостерігаються при емметропіі (на частку цієї групи аметропій довелося 30,2% обстежених); 2. Рефракционная аметропия - довжина осі очі в межах величин, що спостерігаються при емметропіі, але переломлюються сила більше, ніж при емметропіі (3,7% обстежених); 3. аметропій змішаного типу - довжина осі очі і заломлююча сила знаходяться поза межами, які спостерігаються при емметропіі (3,4%); 4. Комбінаційна аметропия - довжина осі очі і заломлююча сила не виходять за межі величин, що спостерігаються при емметропіі (62,7%). Т. о. останній тип аметропии виявився найчастішим. Це дає підставу розглядати емметропіей і невеликі ступеня гіперметропії і міопії в якості біологічних варіантів в ході формування клінічної рефракції ока. Тільки крайні міри аметропій (понад 6,0 дптр) можуть розглядатися як значні відхилення від біологічних варіантів, причому, як правило, в цих випадках превалює осьової фактор. Випадки з високою прогресуючої короткозорістю і важкими змінами в оболонках очі (склери, судинної оболонці і сітківці) необхідно розцінювати вже як патологію і здійснювати не тільки оптичну корекцію, але і проводити відповідне лікування.
На думку А. І. Дашевського, слід розрізняти три групи клінічної Р. р емметропіей, співмірні і несумірні (осьові) аметропії. До відповідним аметропій відносять випадки, де переломлюються сила і довжина осі очі такі, які можуть спостерігатися і при емметропіі, несумірні - ті, при яких емметропія неможлива. На підставі вивчення оптичної системи очей фотоофтальмометріческім і фо-тоанатоміческім методами А. І. Так-шевський дотримується теорії так зв. первинної рефракції ока ii вторинної, по до-рій первинна форма очі є кулястої і тільки в подальшому відбувається зміна цієї форми у вторинну за рахунок зміни параметрів очі (одного, двох або всіх трьох його діаметрів), в результаті чого розвиваються як емметропія, так і інші види клінічної Р. р За даними В. П. Одинцова, майже у всіх новонароджених є гіперметропія; серед осіб, які досягли 25-річного віку, гіперметропія спостерігається в 50-55%, емметропія - в 30-35% і міопія в 15-20% випадків.
В даний час встановлено, що в розвинених країнах спостерігається певна тенденція до зростання числа короткозорих, що пов'язують гл. обр. зі звичною роботою на близькій відстані, напр, читання, письмо.
Японський дослідник Сато (I. Sato, 1957) серед учнів вищих навчальних закладів встановив до 70% випадків короткозорості. Слід, однак, підкреслити, що короткозорість в шкільному віці (так зв. Шкільна міопія), як правило, залишається в межах невисоких ступенів при збереженні високої гостроти зору (з корекцією). Самий механізм розвитку короткозорості (див.) Трактується по-різному. Напр. на думку А. І. Дашевського, звичне напруга акомодації при заняттях на близькій відстані (початковий «спазм» акомодації) в подальшому фіксується, створюючи клінічно міопію. На думку Е. С. Аветісова, основне значення в розвитку короткозорості належить слабкості акомодації (вродженої та набутої внаслідок різних захворювань), в результаті чого народжується імпульс до збільшення довжини очі за законами негативної кореляції.
Мал. 2. Рефракционная крива Беча (суцільна лінія), що показує поширення різних видів клінічної рефракції ока у дорослих в порівнянні з нормальною варіаційної кривої (пунктирна лінія). По осі абсцис показана ступінь рефракції, виражена в діоптріях (Е - емметропія; на відрізку Е - Н позначені ступеня гіперметропії, на відрізку Е - М -ступеня міопії).
Якщо визнавати, що виразом рефракційної норми є не тільки емметропія, а й невеликі ступеня аметропії, то великий інтерес представляє зіставлення двох кривих: рефракційної кривої Беча (A. Betsch), що характеризує оптичну систему і отриманої на основі численних даних (дослідження 12 тис. Очей ), і нормальної варіаційної кривої, к-раю служить виразом нормальної біологічної мінливості параметрів очі. Більш-менш повний збіг цих кривих відзначають лише в дитячому віці. У дорослих же рефракції крива дещо відрізняється від нормальної варіаційної, по-перше, своєю гостровершинності, а по-друге, недо-рим зрушенням в бік міопії (рис. 2). Крайні ступеня аметропій виходять за межі біологічної варіабельності.
Аналізуючи різні теорії виникнення Р. р можна вважати, що у формуванні клінічної Р. р необхідно визнавати участь і роль як спадкових факторів, так і факторів навколишнього середовища.
Бібліографія: Авербах М. І. Офтальмологічні нариси, с. 220, М. 1949; Аветисов Е. С. Охорона зору дітей, с. 39, М. 1975; Волков В. В. і Ш і л я е в В. Г. Загальна і військова офтальмологія, Л. 1980; Д а ш е в- с ь к и й А. І. Нові методи вивчення оптичної системи очі і розвитку його рефракції, Київ, 1956; Одинцов В. П. Курс очних хвороб, с. 59 та ін. М. 1946; Трон Е. Ж. Оптичні основи аметропії, Сб. в ознаменування сорокаріччя науч. діяльна. засл. діяча науки М. І. Авербаха, с. 489, М.- Л. 1935; він же, Мінливість елементів оптичного апарату ока і її значення для клініки, Л. 1947; Betsch А. tJber die menschliche Refraktionskurve, Klin. Mbl. Augenheilk. Bd 82, S. 365, 1929; Steiger A. Die Entstehung der spharischen Refraktionen des menschlichen Auges, B. 1913.