Список використаних джерел.
Зако-нодательная влада «вільної держави Англії, Шотландії та Ірландії" зосереджувалась в подвійному інституті - парламенті і знову заснованому лорда-протекторі. Парламенту належали виняткові повноваження змінювати, призупиняти, вводити нові закони, засновувати податки або податі. Він повинен був скликатися регулярно (протягом 3 років після закриття попереднього парламенту) і самостійно, сесія тривала 5 місяців. До парламенту входили 400 депутатів від Англії і по 30 від Ірландії і Шотландії. Виборче право встановлювалося на нових засадах, де головними умовами були майновий (в 200 фунтів стерлінгів вартості) й віковий (21 рік) ценз. Крім того, всі, які взяли участь у війні проти парламенту позбавлялися виборчих прав на виборах в перші чотири парламенту, католики позбавлялися їх зовсім. Також мало місце певний перерозподіл виборчих округів за рахунок знищення багатьох дрібних округів, відібрання місць деяких міст і передача їх графствам.
Поруч з парламентом засновувалася влада лорда-протектора. Вибір на цей пост проводився Державною радою (членів якого, в числі 15, в свою чергу, обирав парламент). Лорд-протектор мав право затверджувати або відкладати закони парламенту. Він користувався практично необмеженою владою у справах управління ( «сприяв» йому в цьому тільки Державна рада чисельністю про 13 до 21 члена). Протектор вважався головнокомандувачем армією, йому повністю належали права в сфері зовнішньої політики (включаючи право вести війну і укладати мир, за згодою ради). Від його імені проводились надалі всі призначення посадових осіб. Він мав також правом помилування. Тільки призначення вищих урядових чинів вимагали згоди парламент чи ради - - так відродився обстоюють на першому етапі революції принцип відповідального уряду. І особливої статтею конституції повноваження лорда-протектора закріплювалися за Олівером Кромвелем. У промові після церемонії складання присяги він обіцяв правити в такий спосіб, щоб "Євангеліє могло цвісти в його повному блиску і чистоті, а народ міг користуватися своїми справедливими правами і власністю".
^ Лорд-протектор: проблеми і досягнення.
Але концентрація влади в одних руках не могла не викликати однозначної реакції, особливо серед прихильників республіки. Спекотна боротьба розпалювалася між Кромвелем парламентом і армією, так як Кромвель все далі і далі вухо-дил від сорока двох статей «Знаряддя ...» і наближався до зразком ста-рій, їм же знищеної монархії. Сутність його протекторства спочатку зводилася до того, що «верховна і законодавча влада Англії зосереджується в од-ном особі і в народі, зібраному в парламенті». Одна особа і було зародком починалася монархічної реак-ції. Кромвель сильно прискорив її прихід. Констітуціон-ний акт надавав частиною одному йому особисто, частиною при сприянні Державної ради, від нього ж залежала, майже всі атрибути королівської влади. Він поспішив скористатися цим. Суддям і всім вищим державним чиновникам велів він негайно видати рескрипти, їм самим підписані. Всі публічні акти, адміністративні та судові, відбувалися його ім'ям; він урочисто встановив свій Державний рада і підпорядкував його міркування більшої частини тих правил, яким здавна дотримувався парламент. Будинок його прийняв всю пишність і всі форми двору. У зносинах з іноземними послання-ками він ввів правила і етикет, що існували при пер-воклассних монархічних дворах. І всюди носився слух, що він скоро буде королем, що він вже король і коронований таємно.
Однак все зовнішньополітичні успіхи мерхнули в порівнянні з напряжённешей ситуацією всередині самої Англії. Перед протектором стояла дилема: або зміцнити свою владу до того ступеня, коли вона стане вище вся-ких посягань, або рано чи пізно відправитися на ешафот. Страта Карла I була спаленням мостів. Як і сле неї повертатися назад було неможливо. Примирити-ня з Карлом II, яке в ідеї спокушало багатьох дипломатів, котрі вирішили навіть одруження молодшої дочки протектора, леді Франціски, зі спадкоємцем Стюартів, належало до області утопій. «Карл, - го-воріл Кромвель, - ніколи не пробачить мені смерті батька, а якби він пробачив, то був би не вартий корони». Щоб підтримувати свою владу, Кромвелю треба було постійно посилювати її. Адже його владу, по суті, не визнавали, їй тільки підкорялися. Йому не прощалося ніщо. Багато з нетерпінням чекали, коли ж, нарешті, щаслива зірка змінить йому, коли його зорі-жет ніж змовника, розіб'ють іспанці, підірвуть папі-сти або сектанти? Кромвель відрізнявся надто проникливим розумом, щоб задовольнитися зовнішньої покорою і спочити на лаврах
«Кромвель, - говорить Гізо, - зовсім не був філософ. Він діяв не за попередньо обдуманого і сі-стематіческі розташованому плану, але керівництво-вався в справі управління високим інстинктом і практи-ного глуздом людини, якій Божий перст призначають-чіл правити народом ».
«План Кромвеля, - пише Маколей, - з самого на-чала мав значну схожість з стародавньої англійської конституції, але через кілька років він вважав можли-ним піти далі і відновити майже всі частини преж-ній системи під новими назвами і формами. Титул короля не був відновлений, але королівські прерогатив-ви були довірені лорду верховному протектору. Дер-дарь був названий не величністю, а високістю. Він не був коронований і щоб помазати в Вестмінстерському абатстві, але був урочисто зведений на престол, підперезаний го-сударственним мечем, одягнений багряницею і наділений дорогоцінної Біблією у Вестмінстерському залі. Його сан не був оголошений спадковим, але йому було дозволено-но призначити наступника, і ніхто не міг сумніватися, що він призначить сина ».
У марних спробах убезпечити спою владу від будь-яких зазіхань, Кромвель наполегливо шукав для неї таких опор, які виходили б прямо з його лич-ного величі. Тому-то так наполегливо уподібнити-вав він себе королю, де тільки це було можливо; від-того-то задумав він відновити палату лордів. Це було дуже важка справа. Кромвель застав уже існував дворянство, багате, вельми поважна і настільки популярне між іншими класами, наскільки яке-небудь дворянство коли-небудь бувало. Якби він як король Англії повелів перів зібратися в парламент зі-гласно стародавнім звичаєм держави, багато хто з них без сумніву корилися б заклику. Але цього він не міг зробити. Він тільки запропонував главам знаменитих фа-милий зайняти місця в своєму новому сенаті. Ті відмовилися. З їх точки зору згода була б рівносильно уні-жению гідності, як свого, так і родового. Вони теж запитували щохвилини: «Ваші повноваження. Ваша високість? Покажіть нам їх! »Протектор тому був при-потреб наповнити свою верхню палату новими людьми, встигли протягом останніх смутних часів звернути на себе увагу. Це було найменш вдале з його підприємств, які не сподобалося всім партіям.
«Якби він був, - каже Маколей, - жорстоким, свавілля-ним і хижим государем, нація могла б почерпнути відвагу в розпачі і зробити судорожне зусилля освобо-диться від військового деспотизму. Але тягаря, які тер-співала країна, хоча і порушували серйозне неудовольст-віє, проте не були такими, які спонукають огром-ні маси людей ставити на карту життя, майно і сімейний добробут проти страшного неравенст-ва сил. Податки, правда, більш тяжкі, ніж при Стюар-тах, були не важкі у порівнянні з податками сусідніх держав і ресурсами Англії. Власність була безпечна. Навіть кавалер, якого утримували від порушен-ня нового порядку, насолоджувався у світі всім, що оста-вили йому цивільні смути. Знищені Довгим парламентом останні сліди кріпацтва, конеч-но, не поновлювалися. Відправлення правосуддя між приватними особами відбувалося з точністю і безуко-різненностью, доти нечуваними. Ні при одному англійському уряді з часів Реформації не було так мало релігійних переслідувань. »
Незадоволені офіцери задумали навіть змова і пи-талісь зібратися біля знаходився в немилості Лам-Берта - теж колись товариша і друга Кромвеля. Пол-полковником Гетчинсон дізнався про це. Щирий християнин і республіканець, він з часу вигнання Довгого пар-ламент залишив армію і політику: його обурювала тиранія Кромвеля, але ще більше обурювала тиранія злий, божевільної посередності, яка хотіла зайняти його місце. «Кромвель, - говорить його дружина, - був сміливий і великий, а Ламберт - тільки повний дурного і нестерпний-мого марнославства». Гетчинсон попередив протектора, і змова була погашена на самому початку.
Але на його місці, та й на місці будь-якого розкритої змови негайно виникав інший. Це змушувало замислюватися. Суспільство, все цілком, не забарилося дати відчути Кромвелю все своє незадоволення його сварками з парламентом. Протек-тор вимагав у муніципальної ради позики, але Сіті,
який завжди доставляв гроші парламенту, знайшов їх для Кромвеля так само мало, як колись для Карла I. Справа дійшла навіть до затримок у сплаті мит, затверджений-них в останню сесію. На який же успіх можна було розраховувати при справлянні податків, ніким і ніколи не затверджених?
Майбутнє в таких обставин не віщувало ні-чого доброго. Більшість прихильників Кромвеля вже наполегливо задавали собі питання, сформульований його ж сином Генрі: «Чи не залежить все від однієї тільки особи батька, від його мистецтва, від прихильності до нього армії і не займеться чи кривава війна, коли його не буде?»
Але і ця єдина опора була вже надламана. Одне з близьких до Кромвелю осіб намагається довести, що спроба керувати державою без парламенту Надор-вала його життєві сили. Безсумнівно, що невдача його планів хворобливе збудження. Він цілими тижнями перестав показуватися навіть у колі сво-їй сім'ї. А адже він любив її і перш все свій час прово-дил з нею.
Сімейство Кромвеля було центром і головним елементом-те його двору. Він викликав у Лондон сина Річарда і зро-лал його членом парламенту, таємним радником і членом Оксфордського університету. Другий син його, Ген-ри, керував Ірландією і часто відвідував батька. Зять, Джон Клейпол, людина аристократичних моралі, лю-бив задоволення розкішного життя, був так само, як і сам Річард - майбутній протектор - в коротких відно-шениях з багатьма кавалерами. Після виходу заміж по-следних двох дочок Кромвеля за лорда Оральконбріджа і Річа навколо нього зібралися чотири юні семейст-ва, багаті, прагнули насолоджуватися і тішити наближених людей блиском свого життя.
Сам Кромвель любив громадський рух, бле-стящіе зборів, особливо музику, і знаходив удоволь-ствие в залученні до себе артистів. Навколо дочок його утворився двір багатолюдний і одухотворений. Тільки одна з них, леді Флітвуд, полум'яна і сувора республіканка, мало брала участі в цих бенкетах і тужила про «монархічне» і світському захопленні, яке переважало як у будинку, так і в політиці про-Тектор.
Але все це було і пройшло. Кромвель став похмурий, став уникати людей. У ньому розвинулася болісна по-підозріло ме, не давала йому спокою ні вдень, ні вночі. Він постійно був озброєний і мав на собі лати; виїжджаючи, брав із собою в карету кілька людей і ок-ружа себе конвоєм; їздив дуже скоро, часто змінював напрямок і ніколи не повертався додому тією ж дорогою, по якій їхав з дому. У Уайтхоллі у нього було кілька спалень і в кожній з них - потаємні двері. Він вибрав з своєї кавалерії 160 людина, цілком йому відомих, призначив їм офіцерське платню і обра-поклику з них вісім взводів, які по двоє постійно складали навколо нього охоронну варту. Та ясність і самостійність розуму, та пристрасність і сміливість чувст-ва, які були так привабливі в Кромвеля, мабуть, зовсім зникли. Навколо нього тіснилися вже примари смерті.
У 1654 році він позбувся своєї матері, Єлизавети Стю-арт, жінки розумної і доброї, до якої постійно відчував глибоку повагу. Вона не довіряла поло-жению сина і ділила з ним його велич не інакше, як з почуттям скромності і навіть жалю про колишню ти-хой сільського життя. Він насилу переконав її поселити-ся в палаці. Вона жила там в безперервній тривозі, каж-дий день чекаючи якої-небудь катастрофи і зойки-вая щоразу, коли чула постріл: «Вбивають мого сина!». Зимою 1658 року дочка Кромвеля Франциска в кінці третього місяця заміжжя втратила чоловіка Робер-та Річа, якому було не більше 23 років. Через три ме-сяца помер граф Варвік, близький друг Кромвеля. Ледь минуло потім кілька тижнів, і новий, ще більш жес-токій удар вже готовий був убити його. Його улюблена дочка леді Клейпол вже давно слабшала і страждала: вона оселилася у віддаленому палаці, щоб там користуватися-ся повітрям і сільським спокоєм. Помічаючи, що їй стає все гірше і гірше, Кромвель сам переїхав туди, щоб піклуватися про неї особисто і постійно. Але складна і невизначений-ва хвороба леді Клейпол розвивалася швидко, з нею почалися нервові припадки, під час яких вона пе-ред очима батька то виявляла свої жорстокі стра-дання, то не могла стримати дитячої туги і смутку по ним. Перед смертю страшні галюцинації тривожили-ли її, їй бачилася закривавлена постать короля, тре-бующая помсти.
Список використаних джерел.