Міжнародними договорами України може закріплюватися як -ложении про безкоштовне надання екстреної медичної допомоги іноземцям з однієї Договірної Держави на територі-торії іншого. В даному випадку право на безкоштовну медичну по-міць надається іноземцям з певного держави на основі взаємності.
Вартість навчання за рік повинна становити не менше:
підготовчий факультет - 1 тис. доларів США;
основний факультет - 1,5 тис. доларів США;
аспірантура - 2,5 тис. доларів США.
В даний час безкоштовне навчання може здійснюватися на підставі взаємності шляхом укладення міжурядових, ве-домственних і міжвузівських угод про обмін учнями та сту-дентами.
Дієздатність іноземців в Україні. Визнання особи недієздатною і обмежено дієздатним
Питання дієздатності іноземців дозволяються в ст. 5661 ЦК України. Цивільна дієздатність іноземного громадянина оп-визначається за законом країни, громадянином якої він є, особи без громадянства - країни, в якій вона має постійне місце проживання. Однак цивільна дієздатність іноземців в від-носінні операцій, що здійснюються в Україні, і зобов'язань, що виникає-щих внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначаються в україна-ському закону.
Ряд міжнародних угод дещо інакше вирішують ці питання:
а) двосторонні угоди про правову допомогу (головним чином укладені СРСР і чинні для України) застосовують для визначення дієздатності не особисте закон, а закон укладання угоди тільки щодо побутових угод; щодо деліктів часто не міститься винятків - застосовується особистий закон;
б) Мінська конвенція взагалі не містить винятків із особистого закону (право держав СНД однаково визначає вік здобуття громадянської правоздатності і цивільної деликтоспособности).
Визнання іноземця недієздатним або обмежено дієздатний-ним. Частина 3 ст. 5661 ЦК України встановлює, що тільки постійного-но проживають в Україні іноземці можуть бути визнані недеесп-собнимі або обмежено дієздатними в порядку, встановленому законами України (відносини з обмеження або позбавлення деесп-ності таким чином регулюються законом країни постоянногоместожітельства іноземця).
Договорами про правову допомогу інакше вирішується дане питання.
Справи про визнання іноземця недієздатним компетентний рас-сматривать суд країни, громадянином якої є ця особа. При цьому суд застосовує своє національне законодавство (тобто діє закон суду - закон країни громадянства).
Якщо суду країни, де проживає іноземець, стануть відомі ос-вання визнання недієздатним або обмежено дієздатним особи, яка є громадянином іншої країни, то він повинен повівши-мить про це компетентний суд країни громадянства. Якщо протягом трьох місяців суд країни громадянства не почне робити чи не повідомить своєї думки, то суд країни місця проживання вправі розглядати справу про обмеження або позбавлення правоздатності відповідно до законодавства своєї держави, якщо підстави для цього пре-дусмотрени також законодавством країни громадянства іност ранця (кумуляція прив'язок). Судове рішення обов'язково направ-ляется компетентному суду країни, громадянином якої є іноземець.
Проект ЦК України закріплює, що підстави і правові по-слідства визнання фізичної особи недієздатною або ограни-ченно дієздатним регулюються особистим законом цієї особи (ч. 4. ст. 1 609).
Опіка та піклування. Встановлення і скасування опіки і попеч-тва регулюються особистим законом особи, над яким встанов-ється опіку чи піклування. ГК України не регулює питання встановлення опіки або піклування над іноземцями (книга восьма проекту ЦК України включає спеціальну статтю «Опіка і піклування»).
Сьогодні дані правовідносини знаходять часткове врегулювання в міжнародних договорах України про правову допомогу.
Установами, компетентними встановлювати опіку чи піклування, є установи країни громадянства іноземця або місця проживання особи без громадянства, над яким встановлюється опіка чи піклування.
Але якщо іноземний громадянин, що потребує опіки або попе-чітельстве, має місце проживання, місцезнаходження або імущі-ство на території іншої держави, то компетентна установа цієї держави невідкладно повідомляє установу в країні громадянства даної особи. У випадках, що не терплять отлагатель-ства, установа країни місцепроживання, місцезнаходження або на-ходіння майна іноземця вправі вжити заходів відповідно до свого законодавства, про що робиться відповідний Повід.про-ня. Ці заходи зберігають силу до іншого рішення компетентного установи країни громадянства.
Обов'язки опікуна (піклувальника) прийняти опіку (попечитель-ство) визначаються особистим законом особи, яка призначається опе-куном (піклувальником). Опікуном (піклувальником) може призначатися іноземець.
Правовідносини між опікуном (піклувальником) і особою, знаходячи-щимся під опікою (піклуванням), регулюються правом країни, орган якої призначив опікуна чи піклувальника. Проект ЦК України передбачає: «Якщо особа, яка знаходиться під опікою або попеч-будівництві, проживає в Україні, застосовується право України, якщо воно є більш сприятливим для цієї особи».
Міжнародні договори допускають передачу опіки (попечитель-ства) компетентним органом країни громадянства особи, що знаходить-ся під опікою (піклуванням), компетентному органу країни міс-топрожіванія, перебування або знаходження майна іноземця. Цей орган здійснює опіку чи піклування відповідно до свого національного законодавства.
Двосторонні договори України про правову допомогу містять більш детальне правове регулювання з даного питання. За де-лам про визнання особи безвісно відсутньою або померлою компі-тентной є суди країни його громадянства. Допускається рас-смотрение даних питань судами країни, де іноземний гражда-нин мав місце проживання, за клопотанням проживаючих на її території зацікавлених осіб, права та інтереси яких основа-ни на законодавстві цієї держави. Кожен суд застосовує в даному випадку своє законодавство (закон суду).
Біженці. Правовий статус біженців в Україні регулюється Зако-ном «Про біженців» та Конвенції про біженців 1951 року.
Порядок надання статусу біженця визначається законодав-будівництві України. У разі прийняття рішення про надання статусу біженця особі видається посвідчення біженця. Даний доку-мент є паспортним, тобто посвідчує особу іноземця-бе-женці на території України. Національні паспорта і заміняю-щие їх документи біженця здаються органу міграційної служби. Посвідчення видається строком на один рік, і його дія продовжуючи-ється шляхом щорічної перереєстрації.
Отримати статус біженця можуть особи, як легально перетнули го-жавну кордон України (повинні звернутися з відповідним-щим заявою в 5-денний термін), так і нелегально (повинні звернутися в 3-денний термін).
Особа може втратити статус біженця в випадках, якщо воно вос-користувалося захистом своєї держави, отримало українське громадянство, засуджено до позбавлення волі за вироком суду Укра-їни, яке набрало законної сили і може бути позбавлене цього ста-туса, якщо воно втратило підстави, за якими набуло статусу біженця, набуло статусу біженця внаслідок надання неправдивих відомостей або фальшивих документів, якщо воно розглядається як загроза державній безпеці, громадському порядку, здоро-в'ю населення України (ст. 11 Закону «Про біженців»).
Права і обов'язки біженця регулюються розділом 4 Закону «Про біженців».
До винесення рішення про присвоєння статусу біженця особа має право:
• на тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу у спеціальному порядку, встановленому законодавством України;
• проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців;
Чинне законодавство не вирішує питання про особисте законебеженца, який може залишатися іноземним громадянином або особою без громадянства, які мають постійне місце проживання в іншій державі. Виходячи з положень чинного ЦК України особистим законом біженця є закон країни походження біженця (громадянства або постійного місця проживання). Однак бе-Женець відмовляється від правового зв'язку зі своєю державою, а сле-послідовно, право цієї держави не може розглядатися як його особистий закон.
Проект ЦК України застосовує принципово новий підхід до вирішення даного питання: «Особистим законом біженця вважається пра-во країни, в якій він має своє звичайне місце перебування. Особа має звичайне місце перебування у разі проживання в країні в ті-чення певного часу, навіть якщо з самого початку цей час є обмеженим ».
Особи, яким надано політичний притулок. Право ис-кати притулку закріплено в ст. 14 Загальної декларації прав люд-ка: «Г. Кожна людина має право шукати притулку від преследова-ня в інших країнах і користуватися цим притулком. 2. Це право не може використовуватися в разі переслідування, насправді ос-Нова на вчиненні неполітичного злочину або діяння, що суперечить цілям і принципам ООН ». В Конституції Украї-ни не розкриваються правові підстави надання притулку (ст. 26). Внутрішнім законодавством дане питання практично не врегульовано.
Особа розглядається як отримало політичний притулок, якщо:
• воно переслідується за свою суспільно-політичну діяльність (вона може бути кваліфікована як злочин не кримінального характеру);
• переслідування мають індивідуальний характер - спрямовані саме проти даної особи;
• надання притулку безпосередньо пов'язано з неприпустимістю висилки іноземця з території держави (здійсненням екстрадиції), навіть якщо міжнародними договорами встановлюється обов'язок держави видавати злочинців-іноземців, які перебувають на його території на законних або незаконних підставах.
Зазвичай рішення про надання політичного притулку приймається-ються в індивідуальному порядку главою держави або уповноваженим ним органом. Надання притулку часто призводить до міжнарод-ним конфліктів (широко використовувалося в період холодної війни).
Регулювання трудової діяльності іноземців в Україні
Трудові відносини іноземців в Україні підпадають під дей-ствие колізійних та матеріально-правових норм.
Колізійне регулювання трудових відносин. Ст. 8 КЗпП зак-репляться, що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють па підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством сторони працевлаштування та між- родного договорами України.
Цікавим є договір про правову допомогу з Польщею, з-тримає інші прив'язки в області трудового права (ст. 42):
• допускається автономія волі сторін - роботодавець і іноземний працівник можуть підпорядкувати трудові правовідносини обраному ними законодавства;
• законодавство країни, на території якої виконана (або повинна бути виконана) робота;
• законодавство країни місцезнаходження роботодавця (якщо працівник на підставі договору, укладеного з роботодавцем однієї країни, виконує роботу на території іншої країни).
Положення про право, що застосовується до трудових відносин, часто містяться і в двосторонніх міжнародних договорах України, що регулюють питання працевлаштування іноземців.
Дозвіл видається Центральним центром зайнятості Мінпраці або центрами зайнятості Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя для роботи на певному підприємстві, учрежде-ванні, організації з конкретної спеціальності.
Для отримання дозволу на працевлаштування повинні бути представлені наступні документи:
• заяву в довільній формі;
• обгрунтування необхідності використання праці іноземних громадян;
• установчі документи та свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи - роботодавця;
• контракт між вітчизняним та іноземним суб'єктом господарської діяльності (якщо полягав);
• список іноземних громадян із зазначенням їх П.І.Б. року народження, паспортні дані, спеціальності, статі;
• копія документів про освіту і кваліфікацію іноземних працівників;
• копія проекту контракту з іноземним працівником;
• документ, що підтверджує сплату збору за видачу дозволу. Термін видачі дозволу - 30 днів. Термін дії дозволу - до
1 року. У разі необхідності може бути продовжений за заявою роботодавця. Максимальний термін безперервної роботи на територі-торії України 4 роки. Після перерви в 6 місяців можна знову обра-тися за дозволом (дана норма обумовлена становищем дей-ного законодавства про те, що після 5 років проживання в Ук-раїні іноземний громадянин або особа без громадянства може просити про натуралізації, тобто надання українського громадянства).
Протягом 3 днів роботодавець повинен повідомити Республіканський центр зайнятості про те, що іноземець приступив до роботи. Якщо в обумовлений термін без поважних причин іноземець приставні-пив до роботи (роботодавець повідомляє про це в центр зайнятості і орган внутрішніх справ), то він підлягає видворенню (за свій рахунок або рахунок організації, його направила).
Якщо іноземець влаштовується на роботу без дозволу, то він підлягає негайному видворенню за межі України за рахунок ра-ботодателя.
Ще роботи по державі, праву
Реферат по державі, праву
Міжнародне приватне право. відповіді