Під рецепцією права розуміють відродження права, сприйняття його духу, головних його принципів і положень на вищому рівні розвитку наступних цивілізацій.
Як правило, цей процес може йти в наступних напрямках:
- сприйняття і засвоєння правової спадщини в якості діючого права;
- відродження системи права, що існувала раніше;
- прищеплення однієї правової системи до іншої;
- побудова подібних правових інститутів.
Як же це відбувалося з римським приватним правом?
Розвиток виробництва і обміну, розширення торгівлі з сусідніми державами тягло за собою, до того ж дуже поступово, розширення кола осіб, що були суб'єктами приватного права в римському державі.
Цей процес йшов двома шляхами. З одного боку, у міру зростання терри-торії римської держави і завоювання сусідніх держав, відбувалося включення в римське держава ряду чужоземних громад; тим самим безперервно збільшувалася кількість римських громадян. До початку н.е. римська імперія включала до свого складу найрізноманітніші муници-ПІІ, колонії, громади, провінції. Римське громадянство втратило свої колишні, вузько національні, риси.
З іншого боку, розвиток торгівлі з іншими народами викликало необхідність визнання і за купцями інших країн основних приватних прав, які необхідні для торгового обороту: права власності, права вступати в договори і вимагати ис-нання договору шляхом судового позову і т. П. Це надання прав чужинцям досягалося головним чином не шляхом поширення на нерімлян норм, споконвічно регламентували приватні права римських грома-дан, але шляхом вироблення претором для взаємин римлян і нерімлян (пригорнув) і нерімлян м чекаю собою, особливої системи приватного права - «права народів» (ius gentium).
Однак залізний колос, що тримав у своїх руках долі світу, старів: різноманітні народності, що входили до складу всесвітньої римської держави, тяглися в різні сторони; з меж напирали варвари нові претенденти на активну участь у світовій історії. Настав момент, вони ринули могутніми потоками і затопили весь античний світ. Настала неспокійна епоха великого переселення народів, і здається, що вся багата культура старовини загинула назавжди, що порвалися всі зв'язки між старим і новим, що історія зовсім закреслює сторінки минулого і починає писати все заново.
Але це "здається" - оманливо. На деякий час, дійсно, хід людського культурного розвитку неначе припиняється; влився великою масою новий людський матеріал потребує попередньої обробки. Кілька століть проходить у безперервних пересуваннях нових народів, в їх взаємних зіткненнях; прибульці ще не можуть освоїтися на нових місцях, рухаються, влаштовуються. Багато цінного, звичайно, гине при цьому з античної культури, але не всі.
Як відомо, починаючи з XIII ст. розвивається промисловість і торгівля тре-Бова розвиненої правової надбудови, які не гальмує, але стимули-рующей прогрес продуктивних сил і виробничих відносин, і до того ж надбудови, що виходить за межі окремих ФЕО-віддалених держав. Господарські відносини виходили за межі дрібних феодальних територій, і їх правове регулювання повинно було бути адекватно їм - і територіально і по суті. Застосований-ня відсталих і дрібних феодальних звичаєво-правових норм було б істотним гальмом для розвитку продуктивних сил.
І вихід був знайдений у визнанні сили закону за римським приватним правом, тому що за своїм змістом римське приватне право удо-влетворяло потребам середньовіччя в регламентації приватної соб-ності і договірних відносин і було овіяне величчю славно-го минулого. Чималу роль зіграли при цьому зазначена вище «абстрактність» римського приватного права, втрата ним в перші століття н. е. рис вузько національного, місцевого права, його пристосованість до регулювання господарського обороту різних народів.
Римське приватне право стало, таким чином, «загальним правом» ряду держав і фундаментом подальшого розвитку і феодального і буржуазного права. Воно набуло вже через ряд сторіч після паде-ня Риму значення діючого права в ряді держав Централь-ної та Південної Європи.
Але слід підкреслити, що предметом рецепції стало переваж-громадської римське приватне право. Навпаки, римське публічне пра-во, за загальним правилом, померло разом з падінням Рима.
Однак і римське приватне право не могло в своєму недоторканому вигляді стати зако-ном суспільства, в надрах якого вже почали розвиватися буржуазія-ні відносини. Римське право в період його рецепції піддав-лось численним пристосуванням, далекосяжних толкова-данням та переробці, і цим шляхом склалося, переважно в Німеччині XVI -XVII ст. то «викривлене» римське право, яке отримало назву Пандектна права, або ж дивне і нело-гічної назву «сучасного римського права». Поряд з цим, тексти римських джерел під-Вергал формально-логічної обробці, з них витягувалися загальні принципи, які розташовувалися в зовнішньо стрункому по-рядку. Ця переробка не була, проте, результатом созна-ного прагнення спотворити римське приватне право; вона була історично необхідним процесом пристосування римського права до нових виробничих відносин.
Мало-помалу неспокійний період переселення і улаштування проходить. Нові народи починають вести більш-менш спокійне життя, розвиваються, і ще через кілька століть настає момент, коли все, що було продумано і створене античним генієм, робиться зрозумілим і цінним його спадкоємцям. Настає відродження античного права, античної культури, античного мистецтва.
Природний економічний розвиток нових народів приводить їх також мало-помалу до міжнародних торгових відносин. Знову, як у старому світі, на грунті міжнародного обміну сходяться один з одним представники різних національностей, і знову для регулювання цього обміну виникає потреба в єдиному загальному праві, праві універсальному. Знову економічний прогрес вимагає звільнення особистості від всяких феодальних, громадських і патріархальних пут, вимагає надання індивіду свободи діяльності, свободи самовизначення. І спадкоємці згадують про покинутий ними заповіт античного світу, про римське право, і знаходять в ньому якраз те, що було потрібно.
Таким чином, ми бачимо, що безперервне багатовікове вивчення римського права, особливо залишків римської юридичної літератури, формувало юридичне мислення Західної Європи і створювало сильний клас юристів, керівників і діяльних помічників у всякій законодавчій роботі. Об'єднуючи Європу на практиці, римське право об'єднувало її і в теоретичному плані: юриспруденція французька працювала весь час рука об руку з юриспруденцією німецькою або італійською, говорила з нею на одному і тому ж мовою, шукала дозволи одних і тих же проблем. Так виникала на грунті римського права дружна спільна праця всієї європейської юриспруденції, що продовжувала роботу мислителів античного світу: факел, запалений яким-небудь римським Юліаном або Папіньяном, через нескінченний ланцюг сменявшихся рук дійшов до сучасних вчених всіх націй.
Така історична доля римського права. З'явившись синтезом усієї юридичної творчості античного світу, воно лягло потім як фундамент для правового розвитку нових народів, і як такого фундаменту, загального для всіх народів Західної Європи, воно вивчається повсюдно - в Німеччині, Франції, Італії, Англії і т.д. Бувши базисом, на якому століттями формувалася юридична думка, воно вивчається і тепер, як теорія цивільного права, як правова система, в якій основні юридичні інститути і поняття знайшли собі найбільш чисте від всяких випадкових і національних забарвлень вираження. Недарма за старих часів воно вважалося за самий писаний розум, за ratio scripta.