Реабілітація хворих на туберкульоз
Сучасне лікування туберкульозу в комплексі з іншими реабілітаційними заходами, проведеними в протитуберкульозних стаціонарах, санаторіях і диспансерах, дозволяє домогтися медичної реабілітації більшості хворих на туберкульоз, особливо вперше захворілих.
Медична реабілітація. що почалася під час вступу хворого на туберкульоз на спеціалізоване лікування, визначається двома основними показниками: припиненням виділення МБТ і закриттям порожнин розпаду (каверн) на тлі розсмоктування і ущільнення інфільтративних і вогнищевих змін в органах дихання.
У поняття «медична реабілітація» для хворих на туберкульоз входить також показник «функціональна реабілітація».
Велику допомогу лікарям в реабілітації хворих надає постійне здійснення контролю за процесом їх реабілітації. В сучасних умовах вдається домогтися лікування переважної більшості вперше виявлених. Сучасна хіміотерапія та хірургічне лікування хворих на туберкульоз створили можливість лікування хворих не тільки з обмеженими, свіжими формами туберкульозу, а й з важко протікає, поширеним процесом, рецидивами захворювання, а також на туберкульоз у поєднанні з іншими захворюваннями, в тому числі у осіб похилого та старечого віку .
Таким чином, лікування хворого на туберкульоз залишається складною проблемою, незважаючи на безсумнівний прогрес в цій області. Застосування комплексу лікувальних методів дозволяє використовувати всі існуючі можливості для лікування хворих на туберкульоз. З клінічних позицій поняття «лікування» можна визначити як стійке загоєння туберкульозних змін завдяки розвитку репаративних процесів, що супроводжується повною ліквідацією всіх клінічних проявів захворювань.
До цього потрібно додати, що можливо лікування без вираженого анатомічного дефекту і з наявністю певного дефекту.
Дуже важливо також підкреслити, що лікування хворих на туберкульоз може не супроводжуватися порушеннями функціональних і обмінних процесів. Разом з тим у окремих хворих, незважаючи на настало загоєння, можливе зниження функціональних показників. Найчастіше функціональні порушення після лікування спостерігаються у хворих, у яких загоєння відбувалося при наявності виражених анатомічних дефектів.